Віктор Суворов - Беру свої слова назад

світі танків.

Ім'я «невідомого російського генія» відоме. Його звали Дмитро Григорович Павлов. «Танки Т-34 та інші, що прославили себе в роки Великої Вітчизняної війни, виявилися не чим іншим, як мрією Д.Г. Павлова, втіленою в метал». Це сказав Маршал Радянського Союзу Кирило Опанасович Мерецков (На службі народові. М., 1968. С. 201).

Але ім'я Павлова знову і знову втоптують у гній. Роблять це «автори ряду книжок з історії розвідувально-диверсійної служби» за централізованим луб'янським замовленням. Мотив зрозумілий. Де молодому поколінню на початку нового тисячоліття прочитати про керівну і спрямовуючу роль Центрального Комітету Комуністичної партії? Про вирішальний внесок ЦК у розгром гітлерівської Німеччини? Таке можна почерпнути тільки з книжки Жукова «Спогади та роздуми». Ось тому книжку звеличують, а великому стратегу, від імені якого книжка написана і безліч разів переписана, ліплять пам'ятники вже десятками і сотнями. Щоб роль Центрального Комітету не була забута, треба славити Жукова за повною програмою і гасити все, що сяє і виблискує. Якщо очорнити досягнення генерала армії Павлова, тоді буде помітний Жуков. Бо в темряві і гниличка світиться.

* * *

Якщо ж згадати і гідно оцінити заслуги Павлова, то на цьому тлі померкне тьмяний блиск величі Жукова. А якщо замовкне мертвий Жуков, хто ж буде співати славу Комуністичній партії та її Центральному Комітету?

Розділ 23
Про неймовірну прозорливість

Треба віддати належне Георгію Костянтиновичу: він намагався до кінця відстоювати правду про війну - таку, якою він її бачив.

А.Д. Міркіна, редактор дванадцяти різних версій книжки Жукова «Спогади та роздуми». «Аргументи і факти». 1995. No 18-19 – 1 -

Жуков - геній військового мистецтва. Принаймні так заявлено в центральному органі Міністерства оборони РФ газеті «Красная звезда» 19 лютого 1999 року.

Одне з найбільших звершень генія - порятунок Ленінграда восени 1941 року. «Володіючи загальною триразовою перевагою, а на напрямках головних ударів - восьмиразовою, великою перевагою у вогневій потужності і рухливості, німецькі війська завдали поразки Північно-Західному фронту і до 10 липня вийшли на далекі підступи до Ленінграда... Ленінград був дійсно на межі падіння. Тільки рятівний геній Г.К. Жукова, неприборкана воля полководця запобігли...» І т.д. (Генерал-майор М. Бєлов. «Красная звезда», 19 квітня 1996 р.).

У німців 3000 танків, у нас 24 тисячі. Приблизно таке ж співвідношення було і в авіації, і в артилерії. Як німецькі генерали примудрилися мати триразову перевага, а на напрямках головних ударів - восьмиразову? Якщо повірити цьому тексту, то виходить, що Жуков, який на початку війни був начальником Генерального штабу, всі свої танки, літаки й гармати тримав там, де противника не було, а туди, де противник діяв, танки і літаки підкинути не додумався.

І ще: противник вийшов на далекі підступи Ленінграда 10 липня, а рятівник Жуков з'явився в Ленінграді 13 вересня. Хто ж і як ухитрився два місяці утримувати восьмиразово переважаючого ворога на підступах до Ленінграда, поки рятівник не наспів?

– 2 -

Щоб оцінити особистий внесок геніального полководця в порятунок північної столиці, треба пам'ятати, що небезпека захоплення Ленінграда існувала з 10 липня до 6 вересня 1941 року. В ці дні Жукова в Пітері не було. А були там Молотов, Маленков, Ворошилов, Жданов. Молотов - друга після Сталіна людина в Радянському Союзі. Маленков - третя. Іноді в ході війни Маленков за своїм значенням ставав другим, Молотов - третім. Потім знову мінялися місцями.

Якщо розглядати цю групу вождів з точки зору партійної ієрархії, то Молотов, Маленков, Ворошилов і Жданов - це центрова група Політбюро. Тут тільки Берії не вистачає.

Державний Комітет Оборони, як ми пам'ятаємо, - це «надзвичайний вищий державний орган СРСР, в якому в роки війни була зосереджена вся повнота влади. Постанови ДКО мали силу законів військового часу». В серпні, у критичні для Ленінграда дні, троє з п'яти членів ДКО знаходились у Ленінграді, і лише двоє, Сталін і Берія, - в Москві.

Крім цього, в Ленінграді перебували Вознесенський, Косигін, Родіонов, Штиков, Попков. Кожен з них міг зробити неможливе. Вони довели це в ході колективізації та індустріалізації. І на війні вони діяли рішуче й люто. У вересні генерал армії Жуков змінив маршала Ворошилова на посту командувача Ленінградським фронтом. Це досить висока посада. Однак оборона Ленінграда не вичерпувалася чисто військовими діями. Керівникам вищого рангу, на яких Сталін поклав оборону Ленінграда, крім військових, треба було вирішувати безліч інших завдань: політичних, економічних, організаційних, мобілізаційних, постачальницьких, транспортних, евакуаційних, фінансових, медичних, санітарних та інших, яким немає ліку. За великим рахунком вони з поставленими завданнями впоралися. Жуков серед них був аж ніяк не головним «рятівником».

Заперечать: вони не військові.

Правильно. Але в Ленінград 23 серпня, за три тижні до появи Жукова, прибули нарком військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, командувач ВПС Червоної Армії генерал-лейтенант авіації П.Ф. Жигарєв, командувач артилерією Червоної Армії генерал-полковник артилерії Н.Н. Воронов. Як бачимо, в Ленінграді була зібрана не тільки найбільш впливова частина партійних вождів, а й вище керівництво Збройних сил. Не вистачало тільки Верховного Головнокомандувача. І це не рахуючи командувачів Балтійського флоту і Ленінградського фронту з їх штабами.

Так що було кому обороною міста керувати.

Через 16 років після тих подій, у 1957 році, Жуков здійснив державний переворот. Великий стратег тимчасово, як він вважав, посадив на трон Хрущова, змістивши з посад більшість Президії ЦК КПРС, у тому числі Молотова, Маленкова, Кагановича і прилученого до них Шепілова. Всі вигнані з вершин були зараховані до розряду «нелюдів» і викреслені з нашої історії. Їх, як у