Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

Хлопець втягнув соплі:

- Ні…

- Ну от. Наставник говорить, що мій танець взагалі поганенький і краще було б, аби я станцював для тебе пізніше.

- Але це наш ПЕРШИЙ танець…! – знову накатувала істерика на Вайо.

- Тихше, - швидко обійняв його коханий та почав гладити по голові і спині. – На наш перший поцілунок я тобі взагалі нічого не подарував.

- М, - ображено стиснув його.

- Мало того ще і зомлів.

- Але то не танець…!

- Хіба танець для тебе настільки важливіший? – відсторонився він та подивився у очі.

Хлопець жалібно кивнув.

- Тоді давай зроблю тобі новий букет, - поцілував Хаол його в губи.

- Новий…? – трохи розгубився Вайо. – Але це займе багато часу! Ти так старався!

- І що? Мені тепер тобі нові букети не робити, якщо вони загоряються? – втішно посміхнувся.

Той шморгнув носом.

- Ну ж бо, - грайливо штовхнув Хаол чолом свого коханого. – Хочеш новий букет на честь сьогоднішньої події?

- Хочу…

- Тоді ходімо, - начаклував хустину та витер його сльози. – Знайдемо мого наставника і зайдемо до якоїсь харчевні, де є столи. І зроблю тобі новий букет, - поцілував у щоку. – Може, навіть, він буде кращим за цей.

- Не буде… - опустив Вайо голову.

- Гей! Ти настільки не віриш у мої вміння щодо складання фігурок з паперу? – жартівливо обурився Хаол.

- Вірю. Просто… - обернувся до згарища. – Цей букет був особливим. Навіть, якщо він і був не ідеальним…

- Ну ж бо… - співчутливо зловив його сльозу, що випала з ока.

Вчителя Ракора вони знайшли, позвавши чоловіка через ті амулети, які він дав хлопцям. Щойно побачивши учнів, а в одного з них сльози, які досі стікали по щоках, викладач миттю занепокоївся.

- Він через букет засмутився… - сумно повідомив Хаол. – Наставнику, можна ми сядемо десь у закладі, аби я склав йому новий?

- Так, звісно, - схвильовано кивнув педагог і повів дітей до харчевні, яка здалася йому хорошою.

Там були круглі дерев’яні столи, стільці зі спинками, помірна кількість гостей та приємний запах кухні. Підлітки зайняли один стіл на чотири місця під вікном, за яким вже стемніло, а вчитель сів за сусідній, спиною до них, одразу замовивши собі пива із місцевими закусками. Хлопцям принесли те саме. Вайо зробив декілька ковтків, все ще намагаючи заспокоїтися, та почав хрумтіти картопляними чипсами. А Хаол магією очистив поверхню столу від липких плям, начаклував собі паперу і приступив до складання бутонів. Коханий з цікавістю спостерігав за процесом.

Десь за півгодини, до творчості приєднався і Вайо. Складати папір він не наважився, а от намалювати новий портрет свого коханого на дерев’яній дощечці – надихнувся. Створив собі дощечку, олівці, подивився на Хаола та почав малювати з натури. Коли створив базовий контур, приступив до випалювання своїм пальцем світло-тіні і кольорів.

Обмінялися парубки своєю творчістю тільки через дві години. Оцінили подарунки один для одного, посунулися назустріч та пригорнулися до вуст, почавши довгий самозабутній поцілунок.

Була половина восьмої, коли до харчевні увійшов ще один маг.

- Діти… - ніяково пройшов вчитель Согнот повз двох закоханих підлітків, що завзято цілувалися, не помічаючи нікого навколо. – Хоч би посоромилися… - змахнув рукою та створив ширму, яка прикрила хлопців від чужих очей.

- М? – обернувся Ракор, який відверто нудьгував за своїм столом. – О, а от і ви.

- І ви також, - вражено кивнув чоловік, підходячи до колеги. – Ти хоч бачив, чим вони там займаються? – кивнув на учнів.

- А чим? – повернувся молодий педагог до підлітків. – Ох ти, - шоковано відвернувся. – Кхм, - змахнув пальцями, чаруючи ще одну ширму вже між їх столами.

- Ніякої стриманості, - з осудом сів Согнот навпроти Ракора.

- Думаю попереднє покоління було такої самої думки і про нас.

- Деякі речі вічні. Зокрема і неприйняття старшими розгнузданої поведінки молодших, - зітхнув, склавши перед собою руки. 

- Пива? – кивнув новенький вчитель на свою кружку.

- Ті двоє також пили? – вказав чоловік очами в сторону підопічних.

Колега кивнув:

- Вони вже достатньо дорослі для такого напою.

- Ракоре, - осудливо прошипів Согнот.

- Що? – спантеличився той. – Хай краще під моїм наглядом, чим десь там невідомо де і невідомо з ким. Тим паче, що тут майже нема алкоголю, - вказав поглядом на кружку. – Так тільки, напій із бульбашками.

- Я забороняю Вайо пити будь-який алкоголь до восьмого класу.

- Ну, - незручно відвернувся Ракор. – Це я їм замовив.

- Підбурювач, - стиснув він кулак.

Молодий викладач неоднозначно повів головою, в принципі погоджуючись із такою думкою про себе.

Наступна година промайнула непомітно. Усі чарівники поїли місцевої їжі, замовивши щось у цій самій харчевні. Під час вечері, Вайо дізнався, що Хаол взагалі не вміє користуватися ніякими столовими приборами, окрім паличок.

- Мене у малу академію одразу віддали, - знизав плечима хлопець у блакитному. – А там вже з трьох років дають спеціальні палички, аби вчитися.

- То ти взагалі ніколи виделкою не їв? – підняв брови коханий.

Той помотав головою:

- А нащо? – узяв дерев’яними паличками водних грибів з тарілки. – Я доволі вправний із ними. А з тією виделкою ще розберися, що з нею робити, аби їжа не падала, - кивнув на столовий прибор у руці приятеля. – А ти як? Вмієш паличками їсти? – закинув гриби до рота.

Вайо аж почервонів від такого запитання.

- Звісно вмію! – обурено заявив він і швидко начаклував собі дві металеві палички із прямокутним перерізом. – І не гірше за тебе! – вкрав у нього один грибочок, який демонстративно почав жувати, дивлячись на Хаола.

- Можемо позмагатися, - завзято клацнув хлопець своїми паличками біля хлопця. – Хто вправніший. 

- Якщо я виграю – будеш виделкою їсти!