Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Вайо, - із деякою серйозністю підійшов Хаол до парубка, вручив йому букет, поклав долоню на щоку та пригорнувся до теплих вуст із ніжним поцілунком.

Підліток у червоному чуйно піддався, опускаючи повіки. Вчителі подивилися один на одного та майже синхронно вклонилися.

- Віддаю його під вашу відповідальність, - повідомив Согнот. – Зможу прибути тільки після сьомої. В мене ще три духовних сина, яким треба приділити особистий час.

- Так, звісно. Ми будемо чекати на вас, - кивнув Ракор.

Колега швидко кивнув, розвернувся та поспішив назад до своєї академії. Залишений викладач подивився у сторону гори, що височіла за два десятка кілометрів.

- Мх, - вразливо завершив Вайо їх довгий поцілунок.

Хаол ще раз чмокнув його у губи, ніби стверджуючи своє місце на його вустах, та подивився в зніяковілі очі. Коханий крадькома облизав слину на губах.

- Наставнику, - обернувся учень у блакитному, - ми підемо?

- Га? – розсіяно глянув на них чоловік. – Так, звісно. Але давайте повішу на вас амулети, - створив два простих медальйона з деревини та металу. – Аби не загубити вас, - протягнув їх хлопцям.

Підлітки кивнути та почали одягати прикраси, ховаючи їх під кольоровим вбранням.

- Не губіться. Якщо що – одразу кличте мене, - кивнув їм педагог.

- Добре, наставнику, - відповів Хаол.

- Ну добре, йдіть, - відпустив старший долонею.

Хлопці вклонилися, узялися за руки та пішли. Вайо тримав свій новий букет біля серця.

Біля години скиталися підлітки по вулицях, губилися серед вуличок, дивилися околиці, пустували та дуркували, задираючи інших магів та паладинів. Як от вони вибігли на центральну площу, де стояв фонтан, що вже не працював через холоди.

- Хахаха! – дзвінко та ніяково хихотів Вайо, стискаючи долоню коханого.

- Вайо! – весело відпустив парубка Хаол та відбіг подалі.

- Хаоле? – подивився той на нього.

Підліток розвернувся, опинившись у шести метрах від хлопця, усміхнувся та підстрибнув на одній нозі, змахнувши руками. Вайо квіти впустив від шоку. Миттю прикрив губи з носом долонями. Хаол виставив до нього ногу, закрутився, розкинув руки в боки та знову зустрівся поглядом з коханим. Той метушливо оглянув позу, елемент, підбіг та неспокійно приєднався.

Цей танець танцювали удвох. Викидали полум’я у боки та в небо. Кружляли, не торкаючись одне одного. Дивилися у очі і при наближені ледь не заплутувалися у тому де чия нога, маючи повні шанси впасти, якщо не бути спритним.

Вайо рожевів, не в змозі закрити приголомшений рот та широко розплющені очі. Рухався, ніби знав цей танець з дитинства – легко, вправно, не думаючи. Рука туди, нога сюди, полум’я та іскри, що викидалися з тіла. Хаол, навпроти - діяв напружено пригадуючи кожен наступний елемент. Волосся дибки підіймалося в обох, починали тріщати маленькі блискавки від зіткнення одеж. Ставало тепліше.

Рухи ставали тотожними. Синхронними. Вайо йшов за Хаолом. Вловив його темп, характер, силу, повторюючи все те саме. І не відводив враженого погляду від очей, через що коханому ставало все більш незручно. Напруга ставала сильнішою. Тріщали блискавки і між волоссям, власними складками одягу. В Хаола наелектризувалися пальці, між якими почав бігати електричний струм від долоні до подушечок. Вайо викинув з долонь полум’я із іскрами.

Танок завершився обличчям до обличчя, коли вони з’єднали пальці.

- Ай! – миттю відскочив маг у червоному та притиснув руку до живота.

- Вайо? – злякано кинувся до нього Хаол, чиє волосся стояло, немов парасольки кульбаби.

- Ти струмом б’єшся! – лячно протягнув він до коханого пальці, тривожачись, що той знову може його вдарити.

- Вибач, я схвилювався, - не знав, як виправдовуватися. – Втратив душевний спокій із тобою…

Парубок у червоному торкнувся його плеча. Ще раз, аби пересвідчитися. Поклав туди руку та кинувся Хаолу на шию, пригорнувшись до губ. Той його міцно обійняв, почавши кружляти на місці.

- Хахаха! – дзвінко відреагував Вайо на таке дуркування. – Хаоле! – подивився йому в очі. – Кохаю тебе!

- Я тебе теж! – подався до вуст, як між губ промайнула блискавка.

- Ай! – миттю відсторонився хлопець, не припиняючи усміхатися.

- Вибач. Душевний спокій, рядом із тобою втрачаю, - зупинився та поставив Вайо на землю.

- Так закохався, що аж душевний спокій втратив? – хитро перепитав він.

- Схоже на те, - ніяково визнав Хаол.

- Хаха! – стрімко чмокнув його у губи. – Створив справжню бурю, серед твоїх хмаринок! – грайливо відскочив.

- Розпалив вогонь, що скип’ятив усі мої краплі, - натхненно відповів хлопець.

- Хіхіхі! – енергійно підібрав Вайо свій букет, як той запалився. – Гей! – перелякано схопив він за вцілілий папір і той також зайнявся. – Ні! Стій! Стій! – почав посилено дмухати на квіти. – Гей!

Але увесь подарунок дуже швидко згорів, розпавшись на пластівці попелу. Вайо зневірено опустив плечі, спостерігаючи за тим, як ця чорнота повільно опускається на землю.

- Вайо, - втішно підійшов до нього Хаол і взяв за руку, - не засмучуйся, я тобі новий зроблю.

- Це був… - трагічно скривився парубок. – Твій подарунок на танець вогню…! – гірко розплакався, кинувшись до нього в обійми.

- Вайо… - стиснув його коханий. – Я зроблю тобі ще… Він буде кращий… Більший…

Однак хлопець продовжував голосно плакати, взагалі не реагуючи на такі втішання.

Істерика почала затихати сама собою тільки через п’ятнадцять хвилин, коли Вайо повністю виплакався.

- То як? – узяв його Хаол за щоки та подивився у червоні заплакані очі. – Все ще хочеш плакати?

Той жалібно кивнув.

- Не плач, - поцілував він коханого в чоло. – Я зроблю тобі ще купу тих букетів. І будуть вони кращі за цей.

- Це був твій букет на танець вогню… - продовжував хникати Вайо.

- Станцюємо ще, - знизав Хаол плечима. – Хіба танець вогню танцюють тільки раз на життя?