Стюарт Тертон - Сім смертей Івлін Гардкасл

Івлін стоїть нерухомо; насторожена, наче козуля в лісі, яка щойно почула хруст гілки.

— Він сказав, що ви плануєте вбити себе сьогодні ввечері біля дзеркального басейну, але це було нелогічно, — продовжую я, сподіваючись, що репутація Стенвіна додасть моїм словам ваги. — Даруйте, що такий відвертий, міс Гардкасл, але якщо б ви серйозно збиралися порішити себе, ви б уже були мертві, а не вдавали б господиню, що піклується про людей, яких ви зневажаєте. Моєю другою думкою було, що ви хочете, щоб усі побачили, як це відбувається, але чому б тоді не зробити це в бальній залі, під час вечірки? Я не міг нічого зрозуміти, доки не став на краю дзеркального басейну й не збагнув, який він темний, як легко він скриє те, що в нього впустять.

У її очах блищить презирство.

— І чого ви хочете, пане Рештон? Грошей?

— Я намагаюся допомогти вам, — наполягаю я. — Я знаю, що ви маєте намір піти об одинадцятій годині вечора до дзеркального басейну, притиснути до живота револьвер і впасти в воду. Я знаю, що насправді ви не натиснете на гачок чорного револьвера, а постріл, який усі почують, видасть стартовий пістолет, так само я знаю, що ви збираєтеся після цього впустити стартовий пістолет у воду. Пляшечка з кров'ю висітиме на довгому шнурку з вашої шиї і розіб'ється, коли ви вдарите по ній револьвером, забезпечивши криваві плями.

— Я припускаю, що шприц, що я знайшов у мішку, наповнений комбінацією снодійного та засобу для розслаблення м'язів, яка допоможе вам удати мертву, а докторові Діккі — якому, напевно, добре платять за його клопіт — видати офіційне свідоцтво про смерть, що забезпечить непотрібність неприємного розслідування. Напевно, приблизно за тиждень після вашої смерті ви повернетеся до Франції і ласуватимете там келихом білого вина.

До дверей ідуть, хлюпаючи водою у відрах, дві покоївки; коли вони помічають нас, їхнє базікання раптово обривається. Непевно кивнувши, вони проходять повз нас, Івлін тягне мене глибше в кут.

Я вперше бачу на її обличчі страх.

— Я визнаю, що не хотіла виходити заміж за Ревенкорта, і знала, що не можу припинити це, якщо моя сім'я не вважатиме мене мертвою, але з якої причини комусь вбивати мене? — питає вона; сигарета в її руці досі тремтить.

Я шукаю на її обличчі ознаки брехні, але з таким самим успіхом міг би навести мікроскоп на клуби туману. Ця жінка обманювала всіх упродовж багатьох днів. Навіть якщо би правда вислизнула з-поміж її губ, я б не впізнав її.

— Я маю певні припущення, але мені потрібні докази, — кажу я. — Ось чому мені потрібно, щоб ви діяли згідно зі своїм планом.

— Згідно з планом? Ви що, здуріли?! — вигукує вона, але швидко понижує голос, бо всі присутні подивилися на нас. — Навіщо мені виконувати його після того, що ви мені щойно розповіли?

— Бо ви не будете в безпеці, доки ми не виманимо змовників на світло, а для цього вони мають вірити, що їхній план зазнав успіху.

— Я буду в безпеці, коли буду в сотнях миль звідси!

— А як ви туди потрапите? — питаю я. — Що трапиться, якщо вашою каретою керуватиме один зі змовників або слуга когось з них? Чутки по цьому будинку ширяться швидко, і коли ваші вбивці дізнаються, що ви намагаєтеся втекти, вони пустять у дію запасний план і вб'ють вас. Повірте, втеча лише відстрочить неминуче. Я можу покласти цьому край тут і зараз, але лише якщо ви робитимете все, як треба. Наведіть пістолет на живіт і півгодини вдавайте мертву. Хто знає, можливо, вам навіть вдасться залишитися для всіх мертвою й утекти від Ревенкорта, як планувалося.

Вона притиснула долоню до чола, очі зосереджено заплющені. Коли вона починає знов говорити, її голос уже тихіший і дещо пустіший.

— Отже, я потрапила між молотом і ковадлом, так? — каже вона. — Добре, я погоджусь на це, але спочатку мені треба дещо знати. Чому ви допомагаєте мені, пане Рештон?

— Я полісмен.

— Так, але ви не святий, а лише святий став би в таке вплутуватися.

— Тоді вважайте це послугою Себастьянові Беллу, — кажу я.

Від подиву її обличчя пом'якшується.

— Беллу? А яким у біса чином з цим пов'язаний цей милий доктор?

— Я ще не знаю, але вчора вночі на нього напали, і це навряд чи збіг.

— Можливо, але чому це турбує вас?

— Він хоче бути кращою людиною, — кажу я. — У цьому будинку таке дуже рідко зустрінеш. Цим він мені подобається.

— Мені теж, — каже вона й робить паузу, щоб оцінити чоловіка, що стоїть перед нею. — Добре, кажіть мені ваш план, але спершу ви маєте дати слово, що я буду в безпеці. Я кладу своє життя у ваші руки, і не згодна робити це без гарантії.

— А чому ви вважаєте, що моє слово чогось варте?

— Я все своє життя була серед безчесних чоловіків, — каже вона. — Ви не один з них. А тепер дайте мені слово.

— Даю вам слово.

— І випити дайте, — продовжує вона. — Мені знадобиться трохи мужності, щоб пройти через це.

— Багато мужності, — кажу я. — Я хочу, щоб ви подружилися з Джонатаном Дербі. Він має сріблястий пістолет, який нам буде потрібний.

51

Вечерю подано, гості займають свої місця за столом, а я причаївся в кущах біля дзеркального басейну. Ще рано, але мій план залежить від того, щоб я був першим, хто дістанеться до Івлін, коли та вийде з будинку. Я не можу ризикувати тим, що минуле підставить мені ногу.

З листя крапає крижаний на дотик дощ.

Здіймається вітер, мої ноги терпнуть.

Посунувшись, я розумію, що за весь день нічого не пив і не їв, а це погана підготовка до вечора, що чекає на мене. У голові трохи паморочиться, і коли мене нічого не відволікає, я відчуваю, як кожний з моїх носіїв тисне зсередини черепа. Їхні спогади юрбляться по краях моєї свідомості, їхню вагу тримати дедалі важче. Я хочу всього, чого хочуть вони. Я відчуваю їхній біль, мене пригнічує їхній страх. Я більше не людина, я хор.

Не здогадуючись про мою присутність, двоє слуг виходять з будинку з оберемками дров для жаровень, на поясах у них висять масляні лампи. Одна за одною вони запалюють жаровні, прокреслюючи в чорному вечорі вогняну лінію. Остання жаровня стоїть біля оранжереї, її полум'я відбивається в скляних панелях, від чого здається, ніби вся теплиця горить.

Вітер