Стюарт Тертон - Сім смертей Івлін Гардкасл

Пусто.

Обертаючись на місці, я нишпорю поглядом по меблях, шукаючи, що я міг пропустити. Щодо самовбивства я помилитися не міг, всі інші пояснення суперечать фактам. І тоді мій погляд зупиняється на гобелені, що приховує двері до кімнати Гелени. Взявши масляну лампу, я проходжу в них і роблю обшук там.

Уже майже втративши надію, я піднімаю з ліжка матрац і бачу, що до однієї з поперечин прив'язано мішечок. Розв'язавши мотузку, я бачу всередині нього два пістолети. Один — нешкідливий стартовий пістолет, типовий для будь-яких сільських змагань. Другий — чорний револьвер, що Івлін взяла з кімнати матері, той самий, що вона мала вранці в лісі та візьме з собою ввечері на кладовище. Він заряджений. У барабані бракує одного набою. А ще там є пляшечка з кров'ю та маленький шприц з прозорою речовиною.

Моє серце прискорено стукотить.

— Я не помилився, — бурмочу я.

Моє життя рятує рух однієї зі штор.

Протяг з відчинених дверей торкається моєї шиї за мить до того, як позаду мене лунає крок. Кинувшись на підлогу, я чую, як повітря розтинає ніж. Перекотившись на спину, я підіймаю револьвер і бачу Лакея, який тікає в коридор.

Опустивши голову на мостини, я кладу пістолет на живіт і дякую своїм щасливим зіркам. Якби я помітив завісу на секунду пізніше, це був би мій кінець.

Я даю собі час перевести подих, потім підводжусь, повертаю обидва пістолети та шприц у мішечок, але забираю пляшечку з кров'ю. Обережно вийшовши зі спальні, я питаю навколо, де Івлін, і зрештою хтось указує мені на бальну залу, звідки лунає гучне гупання — будівники закінчують зводити сцену. Великі двері надвір розчахнуті навстіж у сподіванні, що вивітряться пил і запах фарби, а покоївки витрачають молодість на відтирання підлоги.

Я бачу Івлін на сцені, вона розмовляє з диригентом. Вона досі в зеленій сукні, яку носить весь день, але Меделін Обер стоїть позаду неї з повним ротом шпильок, і поспішно пришпилює ними пасма волосся, намагаючись створити ту зачіску, що буде ввечері.

— Міс Гардкасл! — вигукую я і йду до неї.

Відпускаючи диригента з дружньою усмішкою та злегка потиснувши його лікоть, вона повертається до мене.

— Івлін, будь ласка, — каже вона, простягаючи мені руку. — А ви?..

— Джим Рештон.

— Ага, полісмен, — каже вона, і її посмішка зникає. — Усе добре? Ви наче трохи зашарілися.

— Я не звиклий до метушні вищого суспільства, — кажу я.

Я обережно тисну її руку, здивований тим, яка та холодна.

— Чим я можу вам допомогти, пане Рештон? — питає вона.

Її голос стриманий, майже роздратований. Я почуваюся розчавленою комахою, яку вона виявила на підошві свого черевика.

Як і у Ревенкорті, я вражений презирством, яким вкриває себе, наче бронею, Івлін. З усіх трюків Блекгіту найжорстокішим є демонстрація всіх неприємних рис тих, кого ти раніше вважав друзями.

Ця думка відволікає мене.

Івлін була добра до Белла, і відтоді саме спогади про ту доброту керували мною, але Чумний Лікар сказав, що він упродовж багатьох циклів експериментував із різними комбінаціями носіїв. Якби Ревенкорт був моїм першим носієм, а він ним колись безумовно був, я не знав би про Івлін нічого, крім її зневаги. Дербі викликав лише злість, а до таких слуг, як дворецький або Ґолд, вона навряд чи могла відчути приязнь. А це означає, що були такі цикли, в яких я дивився, як ця жінка помирає, і майже нічого не відчував, окрім необхідності розв'язати її вбивство, замість відчайдушно намагатися запобігти йому.

Я майже заздрю їм.

— Можна мені поговорити з вами… — я кидаю погляд на Меделін, — приватно?

— Чесно кажучи, я дуже зайнята, — каже вона. — А в чому річ?

— Я хотів би говорити приватно.

— А я хотіла б закінчити приготування бальної зали раніше, ніж п'ятдесят людей прийдуть і побачать, що їм ніде танцювати, — різко каже вона. — Яке з цих бажань, на вашу думку, має для мене більшу вагу?

Меделін зневажливо посміхається й пришпилює на місце ще одне пасмо волосся Івлін.

— Добре, — кажу я й виймаю пляшечку з кров'ю, яку знайшов у мішечку. — Поговорімо про це.

Зі схожим успіхом я міг би дати їй ляпаса, але шок зникає з її обличчя так швидко, що мені важко повірити, що він узагалі мав місце.

— Медді, ми закінчимо пізніше, — каже Івлін, не зводячи з мене холодні, спокійні очі. — Іди на кухню та поїж.

Меделін витріщається, не вірячи своїм очам, але кладе шпильки в кишеню фартуха, робить реверанс і йде геть.

Взявши мене під руку, Івлін веде мене до кута бальної зали, далі від вух слуг.

— Ви маєте звичку нишпорити в чужих особистих речах, пане Рештон? — каже вона, виймаючи зі свого портсигара сигарету.

— Останнім часом, так, — кажу я.

— Може, вам потрібне хобі?

— Я вже маю хобі: я намагаюся врятувати ваше життя.

— Моє життя не потребує порятунку, — холодно каже вона. — Може, вам краще спробувати садівництво?

— А може мені краще вдати самогубство, щоб не довелося виходити заміж за лорда Ревенкорта? — кажу я й насолоджуюся тим, як руйнується видима байдужість. — Ви останнім часом багато часу приділяєте цьому. Це дуже хитро; але на жаль, хтось має намір скористатися вдаваним самогубством для того, щоб убити вас насправді, а це навіть хитріше.

Її щелепа відвисає, у блакитних очах подив.

Відвівши очі, вона намагається запалити сигарету, тримаючи її між пальцями, але її рука тремтить. Я беру в неї сірник і запалюю сигарету, трохи обпікши собі пальці.

— Хто вам усе вибовкав? — шипить вона.

— Про що ви?

— Про мій план, — каже вона й вихоплює з моєї руки флакон з кров'ю. — Хто вам розповів про нього?

— А що, в ньому залучені інші люди? — питаю я. — Я знаю, що ви запросили до будинку когось, кого звуть Фелісіті, але я ще не знаю, хто це.

— Вона… — Івлін хитає головою. — Ніхто. Я взагалі не мушу розмовляти з вами.

Вона розвертається до дверей, але я хапаю її за зап'ястя й розвертаю її назад, трохи грубіше, ніж хотів. На її обличчі спалахує гнів, і я миттєво відпускаю її та підіймаю руки.

— Мені все розповів Тед Стенвін, — відчайдушно кажу я, щоб вона не пішла геть.

Мені потрібне правдоподібне пояснення, звідки я щось знаю, а Дербі чув, як Стенвін і Івлін сварилися вранці. Якщо мені дуже пощастить, шантажист у цьому замішаний. Це не надто велике припущення. Він замішаний у всьому, що