Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Альдо знає?

- Що саме?

- Що ти жива?

- Ні.

- Чому? Ти покинула його. Не жалкуєш?

- Я завжди спостерігала зі сторони.

- Спостерігати і бути поруч – це різні речі.

- Хто б казав, зростаючи поруч з рідним батьком.

- В тебе був вітчим, Олівіє, який любив тебе, як рідну.

- Це різні речі, як ти і сказала.

Елена сіла поруч з Олівією на лавку. Вона досі не доторкнулась до неї, щоб перевірити, чи вона справді жива. Олівія могла спокійно виявитись примарою, проявом галюцинацій посттравматичного стану Елени.

- Не бійся. Я не ввижаюсь тобі.

Олівія наче змогла прочитати думки Елени і поклала свою ліву руку на праве плече своєї сестри. Елена здригнулась від цього доторку. Вона була в стані шоку… все ще.

- Я не розумію. Ось твоя могила і ось ти тут сидиш поруч зі мною. В чому похибка?

- Все просто. Там – мене немає.

Олівія вказала на надгробок.

- А тут – я й справді сиджу поруч з тобою.

- Зрозумій правильно моє запитання, але чому..?

- Чому мене там немає? Це вже більш складно пояснити. І довго.

- В мене є час. І до речі, про час. Чому саме зараз, Олівіє? Тебе не було серед «живих» стільки років.

- До цього моменту не було можливості та не мало сенсу.

- Сенсу?

- Якщо б раніше себе виявила, то могла б насправді бути похованою тут.

- Хто ще знав про твою фейкову смерть?

- Твій і мій батько. Він допоміг все підлаштувати.

- Це була його ідея?

- Не зовсім. Коли все стало аж занадто складно, я прийшла до нього – і ми разом вигадали цей план.

- Не було шкода своїх рідних? Мати, брата… Вони побивались за тобою.

- Альдо я люблю і ніколи по-справжньому не залишала. А от мати… Ні, її не шкода було. Це в принципі здебільшого через неї. Вона винна в багатьох речах.

- Що ти маєш на увазі?

- Я хочу тобі все розказати і знаю, що в тебе є проблеми з тим, щоб ув’язнити її.

- Як ти це знаєш?

- Я поясню, обов’язково. Але мені потрібна підтримка.

- В тебе вона є.

- Ні. Слухай, юридична. По типу захисту свідків. Я дам свідчення, але…

- Добре. Але в мене є зустрічна вимога.

- Звісно є. Слухаю.

- Ти маєш зустрітись з Альдо.

- Добре, але з цим мені потрібна допомога теж.

- Так, його треба якось підготувати. Поїхали. Він зараз теж в Андалусії.

- Отак і одразу, Елено?

Елені було незвично чути своє ім’я з вуст Олівії. Це було дивно і неправильно. Вона дошкуляла собі за ті емоції, які відчувала зараз до Олівії. Елена не була рада її бачити. Так, те, що Альдо побачить свою сестру живою через такий проміжок часу, як він її поховав… Так, це було диво. Але. Але так думав лише логічний мозок, а от почуття говорили зовсім протилежне. Елена злилась на Олівію. І через це ще й відчувала провину. Це була не її справа, як відреагує Альдо, і що він відчує. По-людськи, їй було його шкода.

Елена не мала й гадки, яким чином вона зможе його попередити про повернення у світ живих його «померлої» сестри. Телефонний дзвінок мабуть був би доречним. Але спочатку:

- Де ти живеш, Олівіє?

- В мене були певні заощадження, про які ніхто не знав.

- Ми знайшли дещо в будинку твої батьків. Я була здивована, чесно кажучи.

- Це були не мої гроші. Мої були при мені. То ж я змогла купити невеликий дім за містом, де мене ніхто не знав. Уяви, я вирощую там квіти!

- Як щодо даних: імені та прізвища?

- Тільки не смійся.

- Це останнє, що мені хочеться зараз робити.

- Зараз мене звати Офелія. Офелія Морено.

- Виходить, що Матіас був Гамлетом?

- Можливо.

- Тобі краще знати. Зараз я зателефоную Альдо – і ми всі зустрінемось в моєму номері в готелі. Але перед тим, як він тебе побачить, я маю з ним сама поговорити. То ж ти муситимеш десь посидіти в іншому приміщені. Він не заслуговує на такий стрес. Зовсім ні.