Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Розділ 53. Найважливіше в житті

— Як дивно… Вся рослинність тут вкрита коричневим листям… — Аліса поділилася побаченим.

— Це дія прокляття, — нагадав король.

— Розумію, але одна ділянка виділяється на тлі решти — листя там зовсім чорне. Підозріло…

— Де? — Еміліо підскочив зі стільця.

Вона поступилася йому місцем біля підзорної труби. І поки він вдивлявся в далечінь, Алісу осяяв здогад.

— Схоже, ця ділянка особливо сильно постраждала від прокляття, — зробив висновок Еміліо.

— І що важливо, — продовжила його думку Аліса. — Якщо у кущів і бур'янів там чорне листя, то, може, й інші рослини там теж чорні?

Вони перезирнулися. В обох виникла впевненість, що вони знайшли місце, де ростуть чорні нарциси.

Але ж це справжнє вау! Еврика! Віват! Йоооху!

Еміліо рвучко притиснув Алісу до себе. Вона навіть і не розраховувала на таку удачу — знайти конкретне місце, де ростуть нарциси. Це кардинально змінювало справу і спрощувало завдання. Їхня зигзагоподібна ламана на карті, що символізує маршрут, тепер перетвориться на пряму лінію.

Вони знову взялися до роботи — намітили новий курс та план дій на завтра. Тепер з'явилася впевненість, що вилазка по нарциси має всі шанси на успіх.

Вже зовсім стемніло, коли вони закінчили роботу з мапою. Але це не означало, що всі справи були зроблені і можна спокійнісінько йти спати. Ще треба було обдумати, що взяти з собою у завтрашню експедицію та погодити інші деталі.

Еміліо запропонував зайнятися цим у його покоях під легку вечерю. Аліса прийняла запрошення. Але перш ніж вирушити до кімнати короля, вирішила відвідати Карлу.

Та порадувала свіжістю та жвавістю. Жар минув.

— Як самопочуття? — поцікавилася Аліса.

— Жанкарло наказав залишатися в ліжку ще добу, — відзвітувала Карла. — Я не стала б його слухати, мені не терпиться повернутися до виконання моїх обов'язків, але раптом його слова про бородавки правда? Він сказав, якщо я порушу постільний режим, моя шкіра стане такою жахливою, як у земляних жаб, — Карла гидливо скривилася.

— З лікарями краще не сперечатися, — з усмішкою порадила Аліса. — Залишайся в ліжку, коли він так велить.

Вона виходила з кімнати камеристок у цілковитій впевненості, що Карла в надійних руках.

Аліса повернулася до своїх покоїв і переодягнулася до вечері у просту, але милу бірюзову сукню з відкритими плечима. Їй трохи набридли брючні костюми. Штани, блейзер і зручні черевики стануть у нагоді завтра під час небезпечної подорожі за нарцисами, а сьогоднішній вечір можна провести в чомусь жіночному і трохи легковажному.

Коли вона з'явилася у покоях короля, там уже був накритий стіл. Хтось постарався його гарно сервірувати. Напевно, Розабелла — більше нікому. Тарілки з тонкої порцеляни із золотою облямівкою, позолочені столові прибори та високі келихи з кришталю виглядали дуже вишукано на білосніжній скатертині. Центральна страва була накрита ковпаком, з-під якого йшла пара. І освітлювали всю цю красу дві свічки у високих мідних підсвічниках.

Хазяїн кімнати теж, як виявилося, переодягнувся до вечері. На ньому були темні бриджі та біла сорочка. Вона йому до біса личила. Алісу ще з першої їхньої зустрічі приємно розбурхував контраст між його смаглявою шкірою та білою шовковою тканиною.

Він галантно відсунув для Аліси стілець, чим задав романтичний настрій цій вечері. Але обговорювати питання вони мали зовсім не романтичні.

— Яку зброю візьмемо з собою? — було першим питанням, яке поставила Аліса, як тільки король зайняв місце за столом навпроти неї. — Не відмовилася б від мушкету.

Хтозна які тварюки крім земляних жаб водяться в лісах проклятого острова.

Еміліо не поспішав відповідати. Спочатку зняв з блюда ковпак.

— Каре ягняти і запечені овочі, — сказав він голосом фуд-блогера.

На тарілку Аліси був переправлений апетитний шматок кулінарного шедевра. Після чого король наповнив її та свій келих напоєм.

Аромат прянощів лоскотав ніс, розпалюючи апетит. А може, Еміліо й має рацію — спочатку треба підкріпитися, а потім уже про зброю говорити. Аліса із задоволенням взялася за вечерю.

Вгамувавши перший голод, вона все ж завела розмову про завтрашню вилазку. Їм довелося обговорити багато деталей. Але під ніжне м’ясо розмова лилася невимушено. Обговорювали не лише те, що їх чекає завтра, торкнулися й безлічі інших тем. У Аліси накопичилося багато думок, якими хотілося поділитися з Еміліо. Вони обговорили події останніх днів, яких ще не торкалися. Вона розповіла про лист Летиції до Лучіано, який знайшла у бібліотеці.

Вони разом робили припущення, чому це послання залишилося непрочитаним, чи був Лучіано закоханий у чаклунку чи лише грався її почуттями. Якоїсь миті Аліса спіймала себе на думці, що вони захоплено обговорюють події давно минулих років, стосунки чоловіка та жінки, які вже пішли в історію, але не говорять про інших чоловіка та жінку — про себе. Вони ніби спеціально уникали цієї теми. Але ж насправді зараз їх так нічого не хвилювало, як власна доля.

Ця вечеря мала трохи сумний підтекст. Можливо, це остання спільна вечеря Аліси та Еміліо. Завтра вони розлучаться. Вона майже не сумнівалася, що вони правильно визначили місце, де ростуть чорні нарциси. А отже, шаленій пригоді Аліси в Країні Чудес завтра прийде кінець. Вона відчула, що король думає про те саме.

— Алісо, — він накрив своєю долонею її руку. — Ти маєш залишитися.

Їхні погляди зустрілися.

— Ні.

"Маєш" тут недоречне слово. Якщо ця пригода мала якусь мету, якщо все це було не просто так, Аліса може вважати завдання виконаним. Вона зробила все, що могла.

— Що заважає тобі залишитися? Хіба не відчуваєш, чи ти створена бути королевою? — його очі потемніли, дивилися допитливо.

Вона знала, що цієї розмови не уникнути. Вона мала рано чи пізно відбутися. Еміліо і так тягнув з нею до кінця, ніби сподівався, що в останній момент Аліса передумає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍