Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Його величності готували за дружину лагідне янгольське створіння з ідеальними манерами, але… сталася помилочка — на її місці опинилася я. З янгольського у мене лише миле личко. Я з дитинства була зірвиголовою та бунтаркою, я настирлива і маю розряд дзюдо. Зовні його величність гарний як бог — як я люблю: енергійний і нахабний. Ось тільки в його картині світу призначення жінки — тихо сидіти осторонь і плести мереживо, поки чоловіки рятують світ. Угу, хай спробує мене втримати! Я стану твоїм головним болем, мій королю! У книзі є: — невгамовна безжурна героїня — грізний нахабний харизматичний король — хитрий жалісливий придворний лікар — загадковий придворний блазень — таємниці, загадки, інтриги — ГУМОР та іронія — багато романтики, кохання та ПРИСТРАСТЬ

Розділ 1. Анітрохи не схожий

Щось недобре коїлося в Парлеанському королівстві. Ой, недобре. Одруження короля відбулося, як і велить традиція, у цілковитому таїнстві в замку Вічного Туману. Але з того часу минуло вже три дні, а нова королева так і не вийшла до народу. Її вітальний виступ перед вірнопідданими все переносився і переносився.

Такого ще ніколи не траплялося. Ніхто не знав, що відбувається. Ніхто, крім двох людей: молодого короля Еміліо Бруно та придворного лікаря Жанкарло.

— Настав час її розбудити, — Еміліо схилився над юним прекрасним обличчям королеви.

Його губи розтягнулися в задоволеній усмішці. Як же спритно він все провернув. Але зарано король тішився. Він і не уявляв, який головний біль нажив собі в особі цієї молодої прекрасної істоти.

 

 

Аліса прокинулася від того, що хтось трусить її за плече.

— Люба, настав час приступати до виконання королівських обов'язків.

Більш безглуздою фразою її ще не будили.

— Що? — вона ледве розліпила повіки.

Перше, що побачила, — білозубу чоловічу посмішку. Не найгірше, з чого може починатися ранок, але звідки вона взагалі взялася? Інтуїція підказувала, що її тут не повинно бути.

Посмішка належала гарячому брюнету, красеню-італійцю. З чого Аліса вирішила, що володар хвилястого темного волосся і нахабних темних очей — італієць, важко пояснити, але вона фізично відчувала, що в ньому тече гаряча південна кров.

— Моя королево, твої вірнопіддані чекають на твою вітальну промову вже три дні.

— Мої хто?

Нахабник, що пробрався в кімнату Аліси, давно заслужив добрячого ляпаса за свій дурний розіграш, і досі не отримав на горіхи лише тому, що Аліса після сну відчувала деяку слабкість. Їй довелося докласти достатньо великих зусиль щоб сісти в ліжку, і лише коли вона прийняла напіввертикальне положення, її мозок, що нарешті прокинувся, виявив дивну річ — ліжко було занадто великим. Просто таки величезним — королівських розмірів.

Цей факт змусив Алісу новими очима просканувати кімнату та італійця. Італієць, паскуда, залишався все таким же усміхненим палким красенем, якого хотілося прибити, а от кімната, на жаль, викликала зовсім інші почуття — розгубленість, оскільки кімнату Аліса зовсім не впізнавала.

Її погляд уперся в напівкруглу стіну з високими вікнами, заштореними рожевою та сірою парчею. З парчі він перекочував на секретер із різьбленого сіро-рожевого дерева і з безнадійним подивом обстежив комод, що аж кричав своєю сіро-рожевою вишуканістю. Овва, оце так! Де це Аліса?

— Де я? — запитала вона в італійця.

— Зараз у столиці, у Флорижі, але незабаром нам треба буде їхати.

Аліса припечатала темноокого важким поглядом. Що за нісенітниці він верзе?! Рука інстинктивно потягнулася до однієї з подушок, яких на ліжку було з десяток.

— Не турбуйся, люба, — італієць завбачливо відступив на крок, — скоро ти все згадаєш.

Згадати не завадило б. Аліса виразно відчувала, що в її пам'яті утворилася величезна біла пляма розміром мінімум кілька годин. Начебто сьогоднішній день почався як завжди — зранку вона на велосипеді вирушила в універ. Пари пройшли доволі мирно. А що далі? Увечері намічалася грандіозна студентська вечірка. Початок цієї вечірки вона ще хоч якось пам'ятала. А потім — провал.

І поки пам'ять болісно намагалася відновити події, Аліса почала роздивлятися італійця. Вона мимоволі звернула увагу на контраст між смаглявою шкірою та білою сорочкою, на широкі груди та потужні плечі. У ньому було стільки південної гарячої харизми, стільки чарівності та позитивної сексуальної енергії, що вона одразу зарахувала його до розряду небезпечних. І хоч поки він не зробив нічого поганого, Аліса вирішила заздалегідь вважати його винним у тому, що з нею відбувається щось дивне.

І все ж таки, хотілося б знати, що саме з нею відбувається. Галюцинації?

— Жанкарло, починай, — італієць звернувся до когось у дальньому кутку кімнати.

Виявляється, весь цей час тут був ще хтось. З півтемряви на світло вийшов чоловік середнього віку з шикарною кучерявою шевелюрою. Бабуся Аліси з приводу кольору його волосся сказала б "сіль з перцем" — чорне з просіддю. Вона вважала, що мудрість приходить до чоловіків у тому віці, коли їхні скроні починають бути сріблястими від сивини. Хотілося вірити, що бабуся мала рацію — новоявлений чоловік виявиться мудрим і зможе пояснити все безумство того, що відбувається.

— Я придворний лікар, Жанкарло, — представився він. — Я подбаю, щоб ви пригадали, як опинилися у нашому королівстві.

Які надзвичайні в Аліси галюцинації — королівство??! Мабуть, вона перечитала історичні романи. Останнім часом її дуже захопила історія пізнього середньовіччя. Ось їй і ввижаються королівські інтер'єри та чоловіки в одязі, далекому від того, який носять у наші дні.

— Ви придворний лікар? — перепитала Аліса.

Безглуздо, звичайно, розмовляти з галюцинаціями, але як їх позбутися, вона поки не знала, тому їй нічого не залишалося, окрім як встановити з ними контакт.

— Вже тридцять років служу королівській родині на цій посаді, — сивочолий схилив кучеряву голову.

Аліса придивилася до нього уважніше. Статний, підтягнутий, з цілком аристократичними рисами обличчя, він вселяв би довіру, якби не його живі, розумні, але абсолютно лукаві очі. Людина з такою зовнішністю може бути вірним другом, а може і обдурити.

Одне Аліса про нього могла сказати точно — він не бідний. Це відчувалося у одязі. Темно-зелений камзол з приємним оксамитовим відливом, світло-зелена сорочка з шикарним мереживним жабо — все виглядало статусно, і головне — позолочений годинник на ланцюжку, який виднівся у нагрудній кишені. За часів пізнього середньовіччя це була дуже дорога річ. Отже, щодо своєї посади, він, можливо, не збрехав — справді служить при дворі лікарем.

— Жанкарло, продовжуй, — кивнув йому італієць. — У нас обмаль часу.

А от цікаво, яка посада у південного красеня? Він одягнений скромніше. Біла сорочка дуже личила його смаглявій усміхненій фізіономії, але була позбавлена і жабо, і мережива, і вишивки. Напевно, це помічник лікаря чи аптекар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍