Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Ні! Не зараз! Якщо все стане критично – я втручусь!

- Зараз! – Ірвін зробив ривок, але дівчина не відпустила. – Відпусти! – прогарчав він та навис над нею. В очах плескалась лють і хвилювання.

- Ні, - твердо мовила чаклунка.

Тоді блондин скинув піджак і увернувся від її нового випаду. Та його ноги немов приросли до підлоги. Не тільки ноги – усе тіло не могло поворухнутись. Очі чаклунки палали рожевим. Непідробна злість спотворила лице хлопця.

- Відьма! – прошипів він.

- Спокійно, хлопче. Інквізиція зараз не в моді.

Ірвін обсипав її усіма можливими прокльонами, але Нікаелла спокійно це витримала. Хлопець скрипів зубами і на його очах виступали сльози, коли він чув дівочі скрики.

- Відпусти… Пусти… - молив Ірвін.

«Я б теж хотіла, щоб хтось так хвилювався за мене», - подумки зітхнула чаклунка і, не в силах дивитись на відчай Ірвіна, відвернулась.

До його квартири вони дістались в повній тиші. Ірвін йшов попереду, розсерджено тупаючи і набираючи швидкість, ніби хотів втекти від дівчини.

«Образився», - очевидна думка майнула в голові Нікаелли.

Ірвін гупнув дверима в свою спальну, а чаклунка сіла біля вівтаря на столі. В центрі лежав жетон детектива на ім’я Кори Вега, а довкола стояли свічки з червоного воску.

«Може варто було відпустити його, а самій сховатись? Він з таким болем дивився в напрямку бійки. Треба було дати йому шанс врятувати її. Ех… І як тепер цю злу гарну, як для перехожого, моську задобрити? Не вибачення ж просити!» - міркувала Нікаелла.

Та раптом вода в каструлі показала подвір’я палацу, а від жетону потягнулись рожеві ниті, вказуючи шлях. Чаклунка підхопилась на ноги в мить, коли розлючений Ірвін вилетів з кімнати.

- Угоду скасовано! Забирайся геть!

- Правда? Тому що тоді я не зможу допомогти твоїм друзям, а, судячи зі сліду, вони знають, де переховується вбивця мого брата, - зблиснула вона білосніжною хижою усмішкою.