Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Всі маги мають свою особливість: луска, хвости, крила? Яка твоя?

- Тільки вушка та очі. Хвости, вуха, луска – усе це ознаки слабкого мага. Стародавні чаклуни ближчі до змішання фей та перехожих. Вони сильніші.

- «Стародавні чаклуни». Скільки кажеш тобі років?

- Пф! Як не культурно, - пирхнула Нікаелла, здіймаючись на помост, де стояла клітка.

Вона пройшла до неї і розплавила замок вогнем. Ірвін йшов прямо за нею, тримаючи руку на револьвері і жалкуючи, що не купив срібні виделки. В такому жахливому місці згодилися б навіть вони. Нікаелла не зайшла в клітку, бо в підлозі, замість дошок, зіяла дірка. Чаклунка відділила другою рукою частинку вогню і кинула вниз. Рожевий вогняний шар застиг над ящиком в якому лежало тіло.

- Ще один таємний хід. Розумно.

- Там може бути пастка, - зауважив Ірвін.

- Ти правий, - Нікаелла закрила очі і завмерла. Вона ніби занурилась у вакуум і перемістила свій слух на поверх нижче. Та, окрім частого серцебиття Ірвіна та свого власного не почула нічого. – Тут тільки ми. Ходімо.

- Стривай, ти ж не збираєшся..?!

Але дівчина вже зістрибнула вниз. Із моторошним хрускотом кісток та чавканням крові, приземлилась на тіло. Майєс скривився.

- Посвіти мені, - попросив він і кімната знизу яскравіше освітилась. Він спустив вниз ноги, вхопився руками за краї отвору та, розмахнувшись ногами, перестрибнув ящик. Прокотився по земляній підлозі.

- Гарний прийом, - похвалила чаклунка. Ірвін проігнорував її. – Звідси лоти підіймались нагору. Десь тут має бути книга обліку. Було б непогано її віднайти, - дівчина обійшла кімнату, але замість книги знайшла дещо інше. – Цікаво, - гмикнула вона роздивляючись молоду дівчину, що лежала на металевому столі із кілком в серці.

- Ти її знаєш? – припустив Майєс.

- Ні. Вона мала стати вампіром. Щоб перетворити перехожого, вампіру потрібно випити усю його кров і наповнити своєю. Це довготривалий процес. Той вампір, чия крапля крові стане останньою – стан власником, хазяїном новоствореного, який в свою чергу буде його підсиленням. Детективи не стали б встромляти в неї кілок. З її долею розбиралася б Рада, але тут… - чаклунка похитала головою. – Не має значення. Ходімо звідси.

Вони пройшли по земляному тунелю до такої самої маслянистої воронки на стелі. Підстрибнули, щоб вибратись нагору. Опинились на фундаменті будиночку лісника.

- Твої друзі вибрались звідси так само і попрямували в бік лісу.

- Ми не можемо бути певні. Ми так і не побачили їх біля бюро.

- Але жетон твоєї подруги вказує, що вона в «Примарі» і, що вона жива. Швидше за все вони пройшли підземними тунелями міста і вийшли прямо в підземелля палацу. Тепер ми знаємо, що вбивця Ніколо готовий провести ритуал виклику джина. Повертаємось.

- Ні.

- Ні?

- Ми йдемо в лікарню. Я виконую свою частину угоди. Час і тобі почати, чаклунко.

Ірвін не знав чи можна вірити Нікаеллі на сто відсотків, тому пильно стежив за тим, як вона вивчає рожеві блискітки на віях наставника. Як збирає їх ватою в пробірку і ховає її в кишеню плаща.

- Не зроблю я йому нічого! Я вже казала, що Джастін один з небагатьох тіньовиків, хто добре робить свою роботу. Припини так витріщатись!

- Як думаєш, що це?

- Дуже схоже на сонний порошок, але набагато потужніший і з якимось підступом. Я не можу сказати зараз, але знаю кому відправити його на аналіз. Тепер задоволений?

- Трохи, - кивнув Ірвін. Чаклунка підкотила очі.

- Усе, ходімо. Хочу їсти! Ти знав, що дуже добре готуєш? – вона відчинила двері палати, але не зробили вони і кількох кроків коридором, як Нікаелла завмерла. – Рубан тут! Ховайся! Давай!

Бранс заштовхала Ірвіна в сусідній коридор і повернула за ріг. Він вже хотів протестувати, казати: «Чого це вони мають ховатись?» - але його пил зменшився, коли почув не одну, а цілих чотири пари ніг. Отже, Кора теж тут. Як він пояснить їй своє перебування в лікарні разом з підозрілою чаклункою, що ухиляється від законів тіньових детективів – неясно. Краще і справді сховатись.

Двері палати відчинились і зачинились.

- Чи не краще тоді залишити текст тут, в надійній схованці? – Мірайя.

- Кора сказала, що злодій теж тепер знає де текст. Краще заховати там, де він його не дістане, - Серж.

Знову шурхіт дверей.

- Чудово. Забираємось звідси, - Чейз.

Коридорами рознеслось відлуння кроків і затихло.

- Нам пощастило. Можливо чаклун сам прийде до них в руки, - прямуючи на вихід, сказала Нікаелла.

- А-а-а! – пронизливий крик роздався з вулиці, а слідом за ним хаотичне оглушливе каркання.

Ірвін рвонув до виходу, але Нікаелла схопила його за край піджаку і рвонула назад.

- Нам не можна показуватись!

- Їм треба допомогти!