Джон Гришем - Інформатор

— Хто він такий? — зрештою озвалась жінка.

— Позбавлений ліцензії адвокат із Пенсаколи на ім’я Ремсі Мікс. Трохи відсидів у федеральній в’язниці, вийшов, дістав гроші, які приховав було, коли йому на хвіст сіли федерали, змінив ім’я на Грег Маєрс і жив на човні зі своєю мексиканською подружкою.

— Як ти його знайшов?

— Це не має значення. Головне, що РСП не можуть продовжувати розслідування без нього. Все скінчено, Клаудіє. Нас трохи полякали, та й по всьому. Уже можеш розслабитися.

— Я б не була так упевнена в цьому. Детально вивчивши правила РСП, я помітила, що у них немає чітких суворих правил щодо зняття обвинувачень за умови втрати інтересу позивачем.

Вона була юристом. Він — ні, тож і сперечатися не став.

— А ти впевнена, що вони дадуть тобі спокій, якщо ти вийдеш на пенсію?

— Знову ж таки, я не можу передбачити їхню поведінку. Процедури РСП не завжди чіткі. Але якщо я не в залі суду, то навіщо я їм?

— Можливо, ти маєш рацію.

Вона не здогадувалася про існування двох відео і про невдалі спроби Дюбоса ліквідувати їх наслідки. Не знала вона і про Лімана Грітта та його підозрілу діяльність. Клаудія багато чого не знала, тому що в їхньому світі знання можуть бути небезпечними. Навіть вірного партнера можна примусити говорити. Таємниці розкриються. Вона і так мала багато проблем.

В розмові знову виникла пауза. Ніхто не хотів починати розмову, в голові кожного крутилися різні думки. Зрештою Дюбос струснув келих із кубиками льоду всередині й сказав:

— Залишається одне питання: як Маєрс дізнався про будинки? Вивчення паперів нікуди б його не привело. Занадто все заплутано, забагато іноземних компаній, які перебувають під охороною закону і проникнути в які неможливо. Хтось сказав Маєрсу, а це, звісно, означає, що у нас витік інформації. Поглянь на людей з мого оточення і подивися, хто навколо тебе. Мої хлопці — професіонали, всі вони члени однієї невеликої організації, ми вже давно в цьому бізнесі й у нас ніколи не було витоку. Як щодо тебе, судде?

— Ми вже про це говорили.

— Значить, поговоримо ще раз. Може, це Філліс? Вона все знає. Можливо, це у неї в офісі?

— Філліс — моя співучасниця у злочині, Бонне. Вона так само винна, як і я.

— Я не кажу, що це вона заговорила. Але чи не може це бути хтось із її оточення? Я знаю, що в неї немає партнерів, самі лише підлабузники, але хто вони?

— Філліс фанатично ставиться до питань безпеки. Нічого важливого не зберігається в неї в офісі чи вдома. Якщо їй потрібно зайнятися важливими справами, вона працює в маленькому офісі, про який ніхто не знає. Усе продумано.

— А у тебе в офісі?

— Я уже говорила тобі, Бонне. Моя секретарка працює повний робочий день упродовж приблизно вісімнадцяти місяців, потім я наймаю нову. Поки ще жодна не затрималась на два роки, бо я не хочу, щоб їм тут було надто комфортно і вони почали пхати носа не в свої справи. Періодично я наймаю на рік інтерна, але ці бідні діти не витримують тиску. Ще у мене є стенографістка, яка працює зі мною довгі роки і я їй повністю довіряю.

— Джо Елен.

— Джо Елен Хупер. Дуже мила дівчина, яка чудово виконує свою роботу, але тримається на відстані від усього іншого, що відбувається в залі суду.

— Як давно у тебе ця стенографістка?

— Сім чи вісім років. Ми чудово ладнаємо, бо вона не з балакучих, цілує мій зад, коли це потрібно, а в інших випадках не попадається мені на очі.

— Чому ж тоді ти їй так беззастережно довіряєш?

— Бо я її знаю. А чому ти своїм хлопцям довіряєш?

Бонн проігнорував її запитання й вів далі:

— У неї є доступ до твого офісу?

— Звісно, ні. Ні в кого немає доступу.

— Не існує такого поняття, як цілковита довіра, судде. Найчастіше той, кому найбільше довіряєш, готовий перерізати тобі горлянку, варто лише назвати правильну ціну.

— Тобі краще знати.

— Так і є. Приглянь за нею, добре? Не довіряй нікому.

— Я нікому не довіряю, особливо тобі.

— От і молодець. Я б собі теж не довіряв.

На їхніх обличчях розпливлися криві посмішки — обоє тішилися власною підступністю. Бонн пішов долити собі ще горілки, а суддя і далі смакувала холодний чай. Повернувшись, він сказав:

— Ось як ми вчинимо. Будемо діяти без поспіху, зустрічатимемося тут щосереди о сімнадцятій для обміну інформацією. А що ж до твоєї відставки, то мені потрібен час, щоб про це поміркувати.

— Ой, я впевнена, ти пристанеш на цю пропозицію. Ти, мабуть, уже підрахував щомісячні додаткові прибутки.

— Авжеж, але я добре засвоїв, що знайомого суддю мати дуже зручно. Ти зіпсувала мене, Клаудіє, і навряд чи я коли-небудь зможу знайти іншу таку ж підкупну суддю.