Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Нарешті після довгої мовчанки, його голос знову розфарбував ніякову атмосферу приміщення.

— А чому ти надала назву для вірша саме таку? Чочу «філософія жорстокості»? 

— Це єдине питання, яке вас хвилює? — здивувалась я, але після того як він кивнув головою, продовжила, — «Філософія» тому, що ви викладаєте цей предмет, а «жорстокості» тому, що жорстоко та несправедливо любити вас.

Ібрагіма заворожили мої слова. Я й сама не очікувала від нього такої застигшої реакції.

— Хочеш сказати...

— Так... — повільно наблизилася я до нього.

— Я ж не договорив. — посміхнувся він, як завжди, своєю милою посмішкою.

— Та й не треба. — посміхнулась я, і вже готова була торкнутися його вустів...

Як раптом ручка дверей стрімко пливе униз і до медпункту заходить медсестра. Я зразу ж відстороняюся від його теплого близького дихання. Жінка, кліпаючи очима сканує нас, ніби щось запідозрюючи.

— Чим ви тут займаєтесь...?

— Нічим. — одночасно відповіли ми і зразу ж переглянулись.

Медсестра примружено поглянула то на мене, то на нього.

— Ти як себе почуваєш? — звернулась до мене.

— Вже краще.

— Тоді можеш бути вільна.

Я піднялась з місця. Ібрагім повторив мою дію, але жінка підняла вказівний палець руки і промовила:

— А Ви... Залиштесь.

Наші погляди з мужчиною знову зустрілись, розуміючи, що не до добра це все. Але він кивнув мені, після чого його кутики губ поповзли вверх, даючи зрозуміти, що все гаразд. І я, поставивши зошит в портфель, накинула його на плече та покинула кабінет, подарувавши йому останній погляд, який порадував йому очі.

— Ви ж розумієте, що це не прийнято? Ви ніби дорослий чоловік, маєте вже розуміти! Самі навчаєте прав людини, обов'язки та... Те, що заборонено... 

— Заспокойтесь, — засміявся він. — Ви що, подумали, що ми...? — засміявся ще більше, — Мені аж ніяково.

Вона змінила обличчя, на якому малювався тепер великий знак питання.

— Я замітив у неї шрам на лиці, тому глянув блище.

— Я не бачила в неї там ніяких шрамів.

— А як би глянули блище, побачили би. — посміхнувся він, ляснув жінку по плечі легенько, ніби нагадуючи, що вона все не правильно зрозуміла і покинув кабінет, залишивши її закам'янілу від подиву так і стояти в шоці.

Як тільки Ібрагім опинився в коридорі, згадав усі хороші моменти, що тільки що відбулися і скоріш направився на пошуки своєї коханої учениці.

~THE END~