Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

14

Я увімкнув світло в терапевтичному кабінеті й зачинив двері. Коли я повернувся, Алісія вже сиділа, але не на своєму стільці. Вона сиділа на моєму місці.

Це був відвертий жест, і раніше я б розвідав його значення в неї. Однак нині я нічого не сказав. Якщо сидіння на моєму місці означало, що вона стала господинею становища — що ж, так і було. Я нетерпляче чекав на кінець її історії, тепер ми вже до нього наблизилися. Тому я просто сів і чекав, поки вона заговорить. Вона сиділа нерухомо з напівзаплющеними очима. Зрештою промовила:

— Я була прив’язана до стільця, і щоразу, як пручалася, шнур глибше врізався в ноги, і з них почала текти кров. Я з полегшенням зосередилася на цих ранах замість думок. Бо мої думки лякали мене… Я думала, що ніколи більше не побачу Ґебріела. Я думала, що помру.

— Що сталося далі?

— Ми сиділи там, здавалося, вічність. Дивно, я зав­жди думала, що страх — це відчуття прохолоди, але це не так — страх обпікає, немов полум’я. У тій кімнаті було так спекотно, бо ж вікна були зачинені, а штори опущені. Важке, задушливе повітря. Краплі поту стікали моїм чолом і, потрапляючи в очі, пекли. Я відчувала від того чоловіка запах алкоголю й поту, поки він пив і говорив, — а він продовжував говорити. Я не слухала його. Чула, як велика жирна муха дзижчала між шторою і вікном — вона потрапила в пастку і билася об скло: бум, бум, бум. Він питав про мене і Ґебріела: як ми познайомилися, як довго ми разом, чи щасливі ми. Я думала, якщо підтримувати розмову, то матиму більше шансів залишитися живою. Тому відповідала — про себе, про Ґебріела, про свою роботу. Я говорила про все, що він хотів. Лише для того, щоб виграти час. Я й далі зосереджено спостерігала за годинником. Слухала його цокання. Аж раптом уже настала десята година… А тоді… пів на одинадцяту. А Ґебріел досі не повернувся додому.

«Він запізнюється, — сказав чоловік. — Можливо, він не прийде».

«Він прийде», — сказала я.

«Що ж, тоді чудово, що я тут склав тобі компанію».

А тоді годинник пробив одинадцяту і я почула звук автівки з вулиці. Чоловік підійшов до вікна і визирнув. «Саме вчасно», — сказав він.

Те, що сталося потім, за словами Алісії, відбувалося швидко.

Чоловік схопив Алісію і розвернув її стілець. Тепер вона сиділа спиною до дверей. Він сказав, що вистрелить Ґебріелу в голову, якщо вона промовить бодай одне слово чи видасть якийсь звук. Потім він зник. За мить світло згасло і настала темрява. У коридорі відчинилися і зачинилися вхідні двері.

— Алісіє? — гукнув Ґебріел.

Відповіді не було, тож він покликав її знову. Він зайшов у вітальню й побачив, що вона сидить спиною до нього біля каміна.

— Чому ти сидиш у темряві? — запитав Ґебріел. Відповіді не було. — Алісіє?

Алісія намагалася сидіти тихо — їй хотілося крикнути, але її очі звикли до темряви і вона бачила перед собою в кутку кімнати, як виблискує рушниця в руках чоловіка. Він направив її на Ґебріела. Алісія мовчала заради його безпеки.

— Алісіє? — Ґебріел попрямував до неї. — Що сталося?

Щойно Ґебріел простягнув руку, щоб торкнутися Алісії, з темряви вискочив чоловік. Алісія закричала, але було запізно — чоловік повалив Ґебріела на підлогу й заліз зверху. Він підняв рушницю як молоток і з жахливим звуком опустив її на голову Ґебріела — один, два, три, чотири. Ґебріел лежав на підлозі, втративши свідомість, і стікав кров’ю. Чоловік підняв його і посадив на стілець. Він зв’язав Ґебріела шнуром. Ґебріел прийшов до тями і почав ворушитися.

— Якого біса? Що…

Чоловік звів рушницю і направив на Ґебріела. Почувся постріл. Наступний. І ще один. Алісія закричала. Чоловік продовжував стріляти. Він вистрелив Ґебріелові в голову шість разів. Потім він жбурнув рушницю на підлогу.

Не сказавши ні слова, чоловік пішов.

15

Ось і все. Алісія Беренсон не вбивала свого чоловіка. Незнайомець вдерся до їхнього будинку і, здавалось би, безпідставно скоїв навмисний злочин та вбив Ґебріела шістьма пострілами, а потім зник. Алісія була абсолютно невинна.

Це якщо вірити в її пояснення.

Я не повірив. Жодному слову.

Окрім очевидних невідповідностей і неточностей у її розповіді — як-от те, що в Ґебріела вистрелили не шість разів, а лише п’ять, і однією з куль влучили у стелю, — Алісію знайшли не прив’язаною до стільця, вона стояла посеред кімнати з порізаними зап’ястями. Алісія не згадувала про