Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

не гризли декорації. Я такого довше п’яти хвилин не витримував. А мама сиділа, не відриваючись, до фінальної заставки. Кожному своє.

- То що у Міністра, Іване Борисовичу?

- У Міністра на столі лежить рапорт на тебе. Завтовшки з учнівський зошит.

- Дванадцять сторінок? Серйозно. Либонь замполіт постарався?

- А у кого іще у нас в Управі є час писати таке і стільки?

- Зрозумів. І що там, як не секрет?

- Мав щастя ознайомитися. Переважно з підкресленими Міністром абзацами. Фальсифікація результатів оперативно-слідчих заходів, злочинні маніпуляції з фактами й доказами. Та це дрібниці. Навіть недозволені методи слідства, які тобі приписують, теж не головне.

- Як то? Куди вже далі?

- Загинай пальці. Перше: ти свідомо спровокував страйк таксистів і надав йому антирадянської спрямованості.

- Ну знаєте!

- Я знаю! І Міністр, на щастя, теж. Але не всі на Печерську такі розумні, як ми з ним. Звинувачення друге: ти свідомо поширюєш по місту антирадянські вигадки, що дискредитують роль партії в роботі правоохоронних органів. Ще одна стаття.

- Зі страйком я зрозумів. А як щодо вигадок? Можна конкретніше?

- Ти порівняв пленум ЦК зі злодійським сходняком. Є свідки, які готові це підтвердити.

- О, Господи! А я думав, що це сприймуть, як дурний жарт.

- А я тобі казав, Сирота: не валяй дурня, бо сам вляпаєшся. По маківку. Третій факт: поширення панічних чуток про якогось міфічного злочинця, що пачками вбиває простих радянських людей, а міліція нічого не може з ним вдіяти. Що скажеш?

- По третьому факту чи по всім?

- Як зручніше.

- У мене таке враження, що всю цю достоєвщину замполіт не сам писав. Хтось дуже хитрий і розумний продиктував. Ще й перевірив, чи всі коми на місці. Як у школі після твору на вільну тему.

- Сам-не сам, Сирота, один ікс! Таким, як наше ляпало, півпальця дай - руку по лікоть відкусить.

- І що тепер?

- Внутрішнє розслідування. На щастя без відсторонення тебе від справи корейця.

- Про що ви, Іване Борисовичу, ніякої справи уже немає. Її Генерал розпатрав, як Тузик грілку.

- Генерал теж своє одержав. При мені. По телефону. Думаю, трубка була розжарена.

- …гм-м-м… а… а можна в подробицях?

- Тільки початок: «Товаришу генерал, те, що КПРС у нас керівна і рушійна сила суспільства, ще не означає, що будь-який випадковий придурок із партквитком, але без відповідної кваліфікації має право робити операції на серці, запускати синхрофазотрон і складати атомні бомби». Далі я не маю права навіть переказувати.

- А на що маєте право?

- От уївся, як… як голодна воша до солдатського кожуха! Добре, скажу. Але мусиш одразу забути.

- Єсть! Одразу забути!

- Спочатку запитання: де наш Міністр до міліції служив?

- Кимсь у Конторі.

- Не кимсь і навіть не начальником управління, а першим заступником нашого республіканського шефа. Подейкували навіть, що саме він мав іти на голову комітету, але втрутились… ну, хто втрутився, той втрутився. Тут для нас з тобою головне що? Після того, як сьогодні Міністр послав нашого Генерала за всіма адресами і поклав трубку, він попросив що? Викласти йому не ту версію, що в доносі і не ту, що Генерал сяк-так склепав, а ту, що ти обстоюєш. Я й виклав.

- І що ж начальство?

- Перш за все поцікавилося моєю думкою. Я процитував твій улюблений вислів, хоч ти й не класик марксизму: достатньо божевільно аби мати право на існування.

- Спасибі.

- Навзаєм. Віддаси в получку. До речі, про тебе особисто розмова не йшла. Але у Міністра на столі, крім доносу, лежала ще й твоя особова справа із закладками.

- Вивчав?

- А щоб ти не мав сумніву! Міністр на моїй пам’яті ще жодного міліцейського офіцера просто так, за спасибі нікому не здавав. Ані Конторі, ані партійцям. Що він мені розповів? Ще коли Андропов прийшов на Луб’янку, після Семичастного, то звернув увагу на один дуже дивний факт. Американці тоді вже з космосу потихеньку наші території фотографували. І от - наші люди, точніше, люди Андропова, докопалися, що з тих знімків чітко видно площі бавовни і, зверни увагу, плантації маку у віддалених районах республік Середньої Азії значно більші, ніж це подає офіційна радянська статистика.

- Логіку розумію. Ми швидше перебрешемо, ніж недобрешемо.

- Отак і Андропов подумав. І не тільки подумав, а й поцікавився, чи знають про це «конторські» з отих самих республік.

- Вибачте, Іване Борисовичу, я, як у тому анекдоті: і що вони йому сказали? Хоча - стривайте, можна я знов поперед батька в пекло? Йому нагадали, що з бавовни роблять не лише всілякі там ситчики веселенькі, а й обмундирування повсякденне для збройних сил і, звісно, вибухівку. Тож і нічого тут перед ймовірним противником світитися своїми досягненнями у цій галузі.

- А про мак що ти скажеш?

- Ну, сім літ не родив, голоду не було, для чого він ще потрібен, окрім як для пиріжків і булочок? Хіба що - ги-ги… на дулі з маком?