Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

Де ж її набратися цієї сміливості, якщо її не було ніколи? Дар’я зробила глибокий вдих і ривком відчинила двері.

— Добре. Заходьте.

***

Вона трималася, коли побачила обох чоловіків на майданчику в повний зріст, а не у вічко. Трималася, поки ті проходили через тамбур. Але коли опинилася з ними сам на сам у тісному передпокої, витримка їй зрадила.

Спогади нахлинули як цунамі, кошмар, що повстав із мороку пам'яті, ожив і схопив за горло кістлявими пальцями страху.

Вони підійшли зовсім близько, немов брали в кліщі. Перед нею знову виникла темна задушлива кімната, в яку входили двоє хлопців, так само насуваючись і заганяючи її в кут.

Дар’я заплющила очі й привалилася до стіни. Пальці судомно стиснули комір блузки, запах чоловічих парфумів вдарив по рецепторах. 

Кров застукала у вухах, серце готове було вискочити з грудей. Тіло било сильне тремтіння, від скроні вниз поповзла крапелька поту.

Дарина лаяла себе, лаяла і вмовляла. Усе не так, усе давно змінилося. Тут усі дорослі люди, цей кошмар більше не повториться.

Вона доросла жінка, вона викладач престижного ліцею. У неї доросла донька.

Але з жахом розуміла, що ніякі вмовляння не діють, і що перелякана дівчинка в ній нікуди не поділася. Вона так само ховається всередині і зіщулюється від страху, варто чоловікам хоч трохи наблизитися.

Підняла вії і побачила, як Шведов зупинився і викинув уперед руку, затримуючи свого супутника. І все одно нічого не могла із собою вдіяти.

— Все, Дашо, все. Ми стоїмо на місці, ми нікуди не йдемо, — заговорив Шведов. — Подивися на мене, Дашо. Хочеш, відходь у кімнату, ми будемо розмовляти звідси.

Негучний хрипкий голос подіяв на неї витверезливо, і вона розплющила очі. Сергій дивився з таким напруженням, що їй уперше подумалося, чого йому варто було сюди прийти. Ілля той стояв із ввічливим і трохи нудьгуючим виглядом.

Мана випарувалася, зникла темна кімната, задушливий чоловічий запах і переривчасте рване дихання. 

Вона знову була у себе вдома, в орендованій квартирі, де є кімната її доньки. Вже зовсім великої дівчинки, яка потребує її як ніколи. Це додало сили.

— Зі мною все гаразд, проходьте, — сиплим голосом сказала Дар’я і попрямувала до дверей. Біля отвору похитнулася і схопилася за одвірок.

— Може нам краще залишитися тут? — несміливо запропонував Ілля. Даша ніяк не могла згадати його прізвище. Повернулася і сказала суворим, майже вчительським тоном:

— Я ж сказала, я в порядку.

— Іди, — підштовхнув його плечем Шведов і рушив за Дар’єю.

Чоловіки пройшли у вітальню, сіли на диван, сама вона опустилася в крісло.

— Я слухаю, — здивувалася, чому її голос прозвучав так спокійно й рівно.

— Ми хотіли... — Шведов прокашлявся, — я хотів би спочатку... 

— Мене не цікавлять ваші забаганки, — обірвала його Дар'я, — ти обіцяв розповісти про Андрія. Чому він не може?

Вона не змогла вимовити «бути батьком моєї доньки». Не повернувся язик. Але Шведов і так зрозумів.

— Ми хотіли попросити в тебе вибачення, — вперто продовжив він. — Повір, ми не ґвалтівники. Ні я, ні Ілюха. Просто слухай і не перебивай. Того вечора ми приїхали на вечірку, до нас підійшла Катя Єрмолова. Вона хотіла Топольського до себе затягнути. А в нього на неї наче алергія була, хоч їхні батьки спали й бачили, щоб їх одружити.

— Що? — Дар’я навіть підвелася в кріслі. — Катя мала вийти заміж за Андрія?

— Не те, щоб мала. Старший Єрмолов із Топольськими так хотіли, а Андрюха впирався. І Катька нас попросила його покликати, сказала, що буде з подружкою. Нам все одно було, хотілося далі потусити, на вечірці було нудно. 

— Якби ми знали, нізащо б не поїхали. Повірте, Дар’є, — несподівано сказав Ілля, він говорив із помітним акцентом. Так зазвичай буває в тих, хто довгий час живе за кордоном. — Катерина знала, що так буде. Вона все це спровокувала.

— Вона підмішала нам якоїсь гидоти. Всім, і тобі теж, — похмуро продовжив Шведов. — Андрію взагалі ударну дозу вкотила, він майже одразу відрубився. Його не було з нами, коли ми... коли ми з Іллею тебе... 

— І ви знали? — перебила Дар’я, не в силах це чути. Голос тремтів, сльози підступили до самого краю. — Ви весь цей час знали?

— Зрозумійте, Дар’є, вона все заздалегідь спланувала, — знову втрутився Ілля, він був схвильований не менше за Дар’ю.

— Так, ця стерва дуже точно розрахувала, — кивком підтримав його Сергій. — Коли ми прийшли до тями, взагалі не пам'ятали, що було вночі. Єрмолова тебе вже вивела. А коли згадали, у нас був повний шок. Ми ж розуміли, що це в'язниця. І тоді вона запропонувала все обіграти так, ніби Андрій теж брав участь. Ми з Іллюхою були так налякані, що погодилися, не роздумуючи.

— Але навіщо? — приголомшено запитала Дар’я.

— Щоб йому теж загрожував термін. Мої батьки були далеко не такими впливовими, як батько Топольського. Батьки Іллі хоч і професори, але професор не прокурор. І Єрмолова виявилася права, Топольський нас відмазав.