Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

27. Андрій

Іноді краще вимкнути розум. Піддатися інстинктам і зрозуміти, чого ж насправді тобі не вистачає у цьому житті.

Так, я злився, так, вбити був готовий, але щойно глянув в очі, зрозумів, що не так усе просто.

Серце в грудях калатало, рвалося на волю, і навіть мій нестерпний характер не зміг стати на заваді. Та-а-ак, я бісів збоченець, і все тому, що чітко розумію, чого хочу. А хочу я їх. Так, блядь, вони навіть у тиші, навіть зараз, коли Таня вовком дивиться на чоловіка —  команда. Доглядає, вина підливає і жодного слова не каже, ніби намагається споїти. 

Тільки я не хочу і не буду додатком. Не збираюся більше топитися у швидкоплинних зв'язках, намагаючись заглушити гул у грудях. 

Плювати на всіх! Плювати на суперечності! Я хочу їх. Обох! І нехай хтось скаже, що я клятий егоїст — мені плювати! 

— Думаю, вам краще тут залишитися, — під кінець вечері випалюю. 

Задрала тиша, ріже вуха.

— Я додому хочу, якщо вже мій чоловік з'явився, — проводить незадоволеним поглядом по Стасу, заливаючи в себе черговий келих вина.

— Це небезпечно! — додаю в голос суворі нотки. 

Не збираюся я їх відпускати, тільки не зараз.

— Андрій має рацію, це небезпечно, — Стас підтримує мене. 

Тоном спокійним розмовляє, а в мене кров закипати починає. 

Єдина дама за столом невдоволено фиркає, уже сама собі наливаючи вина.

Я зі Стасом тільки переглядаюся. Зрозуміло, що вона шокована. Та й зрадила вона чоловіка, думаю, у цьому найголовніша причина сьогоднішньої пиятики. Вона йому рада, це просто неозброєним оком видно. Образи будує, носик морщить, але очі так і блищать, коли в нього впиваються. Немов голодна самка. Немов усі ці три місяці була на голодному пайку. Бісить, сука! 

Я, дорослий мужик, не можу в собі розібратися. А що говорити про мініатюрну жінку? Вона зараз у самокопання може зануритися і буде жерти себе зсередини. Тож нехай краще п'є. Швидше випустить гнів — швидше попустить. Усміхаюся про себе, як швидко ми стаємо схожими на тих, хто нам близький. Переймаємо звички одне одного. Ось я зараз як Стас — ходи наперед прораховую. Але ж ніколи раніше так не робив, весь час напролом пер. Що хочу, те й беру. Але мушу визнати, що ніколи раніше у своєму житті я не боявся програти так, як боюся цього зараз. 

— Як скажете, — витирає куточки рота серветкою, після цього недбало кинувши на стіл. — Однаково слово для вас порожнє місце, — заливає в себе ще келих вина. 

Тягнеться за графином, але я перехоплюю, вдаючи, що собі наливаю.

Невдоволено підтискає губи, дістає інший графин і все ж наливає.

Нехай п'є, це не допомагає, кому, як не мені, цього не знати? Бочку можеш випити — і ні хріна не допомагає. Душу витрушує тільки, тіло в муки занурює.

Переводжу погляд на Стаса.

У грудях ураган здіймається, кров лавою кипить. 

Він… Вона…

Ловлю п'яний погляд Тані, розуміючи, що почуття ті самі. Сука! Ті самі! І стримати це під ребрами сил більше немає. Вони немов серце з моїх грудей вирвали й навпіл розділили. А я порожній. І порожнім залишуся, якщо дозволю собі їх відпустити.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно