Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

26.3

— А ти тут! — сміюсь, наче ненормальна. — Живий! Здоровий! — протираю рукою очі, повні сліз. — З усіма кінцівками та навіть членом! — хаотично махаю руками, наче це допоможе прийти до тями. — Усміхаєшся! Стоїш спокійний, наче удав! — у слова я вкладаю емоції кожної безсонної ночі, тисячу одне переживання і страхи! —  Ти, коханий! Ти жодного разу! Жодного клятого разу, — наголошую, зриваючись на крик, — не зміг зателефонувати до мене чи бодай натякнути, що живий! 

Заводжу руку і хочу ще раз вдарити Стаса, але перед самим його обличчям мою руку перехоплює Андрій.

— Таню! — гарчить. 

Стиснувши зуби, дивлюсь на чоловіка, на щоках якого відбились червоні сліди моїх мініатюрних долонь, як він завжди говорив. 

Розумію, що за час розлуки сама налажала по повній, але думка про втрату коханої людини набагато важча на сприйняття, ніж зрада!  

Вириваю руку з захвату Андрія і, не задумуючись ні над чим, заїжджаю Дороніну по обличчю. 

— Ненавиджу тебе, — випльовую йому в обличчя.

Хочеться теж сама сказати Стасу, але стримую себе, розуміючи, що і себе ненавиджу.

Не маючи жодного бажання бути у цій клятій кімнаті, я йду у бік кухні з піднятою головою й розправленими плечима. 

Знаю, що мені не дозволять зачинитись у кімнаті. Хоча так хочеться. Як і хочеться знати відповідь на одне, проте важливе питання: де носило мого чоловіка? 

Хатня робітниця вилітає з їдальні, тільки-но бачить мене. Впевнена, що в мене ще той вигляд! 

Не дочекавшись шанованих гостей, всідаюсь на своє місце й одразу ж наливаю вино у келих. Осушую його дуже швидко, але не настільки, щоб налити ще один, і ще один, у їдальню заходять чоловіки й, не промовляючи жодного слова, сідають навпроти мене.

Дивує те, що Доронін не розсівся на своєму звичному місці — на кутку стола, але я мовчу.

Мене розвиває від питань, адже нещодавно Андрій готовий був стерти в порошок мого чоловіка, а зараз захищає?

Та замість цього я мовчки розпочинаю трапезу в черговий раз помічаючи, що після того, як Доронін почав трахати мене, їжа стала нормальною, а не тією, яку лікар приписав!

У тиші минає вечеря. У кімнаті чути клацання столових приладів об тарілки та звук вина, який називається у наші келихи.

Не часто я дозволяю собі випити зайвого, але сьогодні такий привід! 

Я навіть не можу розсуджувати про те, що чекає на мене до сходу сонця, адже навпроти мене нахаба і той, який вже, скоріш за все, прорахував сьогоднішній день!

Стас знає, що я не п’ю надто багато, а це означає, що мій коханий прорахується!

Я планую влити у себе кінську дозу вишуканого вина!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно