Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

Чоловіка підозрюють у зраді Вона сам на сам з проблемами Життя залежить тільки від... нього Але... Надто дорогою ціною. Оновлення з понеділка по п'ятницю. Ваші відгуки та вподобаки - найкраща нагорода для автора! !БУКТРЕЙЛЕР! <a class="btn btn-primary" href="https://www.youtube.com/shorts/_etYdBTDm_I">БУКТРЕЙЛЕР</a>

1. Татяна

— Чорт… — попри шепіт, який зривається з моїх уст, серце норовить вистрибнути з грудей. Воно б саме, якби змогло, вирвалось на волю й чимдуж помчало на пошуки. 

“Дурненьке” — нашіптує внутрішній голос. У цій ситуації тільки він говорить правду, адже м'яз у роті відмовляється озвучувати її. 

Смикані рухи, ватяні пальці. Вони не хочуть підкорятися, але однаково виконують ту саму функцію понад добу.

— Ваш виклик переадресовується на авто… — каже незмінний голос.

— Замовкни, — знову не втримую емоцій і кричу на ні в чому не винний телефон. Голосно. Надривно. Слізно! — Ненавиджу… — вкладаю у слово частку болі. Сподіваюсь, що трішки попустить, але де там! 

Припадаю спиною до прохолодної стіни та сповзаю донизу. Вона здається мені крижаною і холодить шкіру. Але цього недостатньо, щоб мене привело до тями.

У мене істерика. Я то плачу, як маленька дитина, то сміюся, як божевільна.

В усьому винен Стас. Мій милий Стас! Мій чоловік! Моя опора! Моє кохання!

Вчора він не прийшов додому. Так буває дуже рідко, і Стас завжди попереджає. Але не цього разу.

Увечері, коли сонце цілую землю та ховається за горизонтом, а коханий не повернувся і не попередив про затримку, я телефоную йому. Однак замість низького тембру його голосу, який приємно лоскоче мою шкіру, я чую байдуже механічне: “Зараз, на жаль, відсутній зв’язок з вашим абонентом. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше”. 

Пізніше, це коли? Завтра? Чи коли стане вже зовсім пізно? Погані думки одразу полонять розум, і я починаю телефонувати до офісу, але відповіді немає. Мені не хочеться завчасно й безпідставно бити в дзвони та здійснювати виклик за викликом, а почувши стільки набридливих гудків, я картаю себе за прийняте рішення.

“Та яка там відповідь, якщо на вулиці темна ніч?” — гуде фраза у голові. Це зрозуміло, але попри цей факт я знову телефоную. — “Напевно, крім охорони у будівлі жодної душі, якщо ніхто так і не здійняв трубку, яка стільки разів розривалась від дзвінків”, — я погоджуюсь з підказками, але надія просто так не здається.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно