Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

- Звичайно, ми поїдемо, - запевнив Влад. – Але спочатку до мене, бо я дуже скучив. – Він знову затис мене у своїх обіймах. В його очах, так само, як і в моїх, горіло неприховане бажання.

Під кінець тижня я знайшла вікно в своєму жорсткому графіку і замовила квитки. Не зважаючи на травму, Влад, разом зі мною кожного дня їздив в офіс. Небезпека була позаду, але він все ще рахувався в штаті охорони, тому відразу після виписки вийшов на роботу. За цей час, ми зблизились ще сильніше.

Вперше, ми летіли кудись разом. Хоч це був звичайний переліт в рідне місто, але для мене дуже хвилюючий.

Батько зустрів нас прямо в аеропорту. Вони з Владом потисли руки один одному, обмінюючись вітаннями. Батько зразу почав розпитувати про здоров’я, потім про мене, про роботу. Вони спілкувались, як давні друзі, невимушено, без напруги. Далі, ми сіли в автомобіль і направились до батьківського будинку. Всю дорогу Влад тримав мене за руку і ми поводились, як закохані підлітки.

Мама накрила шикарний стіл, і судячи по кількості страв, які там стояли, вона явно чекала  на роту голодних солдат, а не двох людей.

По дорозі додому ми домовились не говорити мамі про весь той кошмар, який стався в Одесі. Хай краще нічого не знає і спить спокійно.

Дякую, що залишаєтесь з нашими героями) Після завершення "Не дивись мені в очі" , буде історія про подругу Анни - Марту. Там ми дізнаємось, яку таємницю приховує дівчина, від кого тікає і чи зможе вона знайти своє справжнє кохання?))) Обіцяю, що буде цікаво) Тому, ті хто ще не підписався, обов'язково це зробіть, щоб не пропустити новинку)

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно