Марина та Сергій Дяченко - Печера

— Добрий день, пане Мирель, — Паула говорила незворушно, і ця незворушність тривожила Рамана дедалі більше. — Так, я знаю… Касета готова… Чому?..

Якийсь час вона мовчала, слухаючи вібрування голосу в слухавці. Раман перемикав канали. Перший, одинадцятий, двадцять восьмий…

— …був глибокий, і…

Він устиг перемкнути канал, перш ніж Паула, що стояла спиною до екрана, встигла побачити спокійне, ледь неуважне лице Тритана Тодіна, що дивилося з фотографії в жалобній рамці. І перш ніж вона встигла почути стандартне формулювання некролога.

Ти був мерзотник, єгере Тодін, думав Раман, ти був брехун, але ти вмер так, що я почуваюся винним…

Коли Паула заговорила знову, Раман здригнувся. І злякано подивився їй в обличчя.

— Але ж, пане Мирель, — говорила Паула, і голос її брязкав, як залізна машинка. — Це справді ВЕЛИКИЙ спектакль. Я не розумію до кінця мотивів… комісії моралі… але передачі ж ніхто не закривав?! Її чекають, це буде…

Пауза. Паула мовчить, у слухавці тремтить, зривається, вібрує голос.

— Дарма, пане Мирель. Ні, до чого тут моя думка… Пан Тодін?..

Вона затнулась. Раман придушив у собі бажання вирвати слухавку з її рук і закричати Розганяєві у вухо всі, які знав, лайки.

— Пан Тодін зі мною згодний, — сказала Паула тим самим мертвим голосом, від якого Рамана проймав холод. — Потім. До побачення.

І вона поклала слухавку й обернулася до Рамана, але в цю мить телефон задзвонив знову, Паула механічно відповіла, з якоюсь навіть усмішкою:

— Алло…

І простягла слухавку Раманові:

— Це дівчина. Вона плаче.

* * *

Усі газети вийшли з маленьким, у рамочці, дуже ввічливим повідомленням служби інформації Триглава.

Після короткого повідомлення про те, що виставу «Перша ніч» у театрі Психологічної драми визнано неприйнятною для суспільної моралі, йшло розлоге вибачення перед громадянами міста. Охоронна глава, йшлося в повідомленні, усвідомлює всю напруженість ситуації і моральну шкоду, якої зазнає місто й особливо театр, однак шкода від публічної демонстрації вистави може бути незрівнянно більша. Провідні психіатри країни зійшлися на думці: виставу «Перша ніч» належить закрити як таку, що завдає однозначної шкоди психічному здоров’ю та моральним засадам глядача.

Після розмови з ридаючою Ліцою Раман спромігся зібратися й поїхати в театр; що він там говорив — згадати не міг ніяк; він отямився уже в таксі, мокрий і липкий од поту, з невгаваючим болем у грудях, і в лівій руці, і, здається, у всьому тілі. Він не хотів нагадувати побитого пса, та коли побачив неприбрані декорації «Першої ночі», у нього знову стався серцевий напад, а потім провал у пам’яті, а отямився він знову на сцені перед притихлими людьми в партері, щось їм говорив і навіть, здається, всміхався.

Він знав, що м’які розради у вустах головрежа налякають його людей більше, ніж будь-яка істерика, і тому з перших же слів пообіцяв страшні кари на голови відступників, якщо такі знайдуться; відступників, які злякаються чи опустять руки, перестануть, залежно від професії, тримати в готовності декорації або щодня повторювати свої ролі, або взагалі дозволять собі занепад, депресію, пхинькання… Він говорив жорстко, зло, здається, навіть бризкаючи слиною, це огидно, але він нічого не міг з собою вдіяти.

Головою він розумів, що більше за всіх підтримки потребує Ліца, і для користі справи треба було б довести їй вірність. Він це розумів, але сили не було. Потім був якийсь вир, люди стояли навколо, мовчки, наче на похороні, він поцілував Ліцу в лоба, пообіцяв, що все буде добре, потім у нього стався новий провал у пам’яті, і він прийшов до тями зі слухавкою коло рота, причому з ким веде розмову — не міг згадати, і про що йшлося — теж…

Потім був салон таксі і здивований, трохи зляканий водій: «Ви — той самий Кович?!»

Потім були чиновники — знайомі й незнайомі, адміністратори різних рангів, і всі вони дивилися на нього зі співчуттям.

І всі вони з перших слів знали, навіщо він прийшов, і скрушно хитали головами: повторну комісію призначати недоцільно, можливо, ви могли б змінити концепцію вистави? Так, щоб вона лишалася в рамках санітарно-психіатричних норм?

Коли він говорив про жінку на ім’я Паула Німробець, яку хочуть убити в Печері, в очах співрозмовників з’являвся страх. Кович здавався їм першою жертвою власної вистави — от що буває, коли заграють з недозволеним. Коли гвалтують людську природу — ось він, великий режисер сучасності, доведений до жалюгідного стану нав’язливою ідеєю жахів Печери…

Зневірившись, він заявився в Триглав і зажадав зустрічі з координатором Охоронної глави.

Його прийняв другий співкоординатор.

Невисокий, круглоголовий, у таких же круглих окулярах і з круглими плечима чоловік дав йому виговоритися. Він слухав і мовчав ледь чи не півгодини, а коли Раман, схопившись за серце, замовк, — зітхнувши, заговорив у відповідь.

Так, йому доводилось розглядати справу Рамана Ковича та Паули Німробець — у зв’язку з тим давнім випадком, коли сааг тричі нападав на ту саму царну. Було принципово важливо з’ясувати, чи немає з боку хижака перевищення норми агресивності… Ні, авжеж, перевищення не було. Уся та історія була просто набором нещасливих збігів, які, знов-таки на нещастя, позначились на психіці дівчини Паули. Це відтоді вона почала відчувати тривогу, фобії… Хвороба вилилася в гострий розлад, дівчину було госпіталізовано, та, на жаль, однозначних результатів лікування не дало… Знову ж таки, на жаль, ті події залишили слід на психіці самого Ковича — звідси ця хвороблива пристрасть копирсатися в деталях життя світу Печери, а оскільки Кович, без сумніву, талановитий, то ця нав’язлива ідея вилилась у спектакль, породження хворобливої фантазії, який провокує нервові зриви у людей, котрі з ним стикаються, як, наприклад, у того бідного хлопця, актора Валя, що наклав на себе руки… Ні, він, співкоординатор, нікого ні в чому не обвинувачує. Але він лікар, він мав справу з подібними ситуаціями, він шанувальник творчості Рамана Ковича, а тому радить йому як друг: найкраще, що можна зараз зробити, — провести місяць у гірському санаторії, наодинці з природою і під спостереженням досвідченого лікаря. Можливо, медикаменти… та це не обов’язково, це як вирішить лікар. Що ж до Паули Німробець… то, судячи зі слів Ковича, дівчина переживає період нового загострення хвороби, можливо, її знов доведеться госпіталізувати, але й це, знову ж таки, не смертельно, сучасна медицина має…

— Тритана Тодіна вже вилікували, — сказав Раман глухо.

Якийсь час власник круглих окулярів здивовано дивився на нього, піднявши брови, потім за скельцями окулярів з’явилося розуміння: