Аліг'єрі Данте - Божественна комедія

class="v">118 Щасливиці! Своя була труна

Для кожної, і зраду в ліжку взнати

З-за Франції не мусила й одна.

121 Та, звикши сон вночі від себе гнати,

Співала над колискою з малим

Пісень, яким радіють батько й мати.

124 А та сиділа з прядивом своїм,

Весь вечір повідаючи родині

Про Трою, чи про Ф’єзоле, чи Рим.

127 Були б їм дивні Лапо ваш в гордині

Або Чангелла, вся з пороку й зла,

Як Цінцінат з Корнелією нині.

130 Громадськими чеснотами жила

Громада без облуди, без обиди, —

Такий мені чудесний дім дала

133 Та, що в роділь гамує болі й біди,

І я, принесений в ваш древній храм,

З хрестом дістав імення Каччагвіди.

136 Моронто й Елізео – двом братам

Було ім’я, а жінку взяв з-над Падо,

Й вона лишила прізвище всім вам.

139 Служив я в імператора Куррадо,

І він мені меча подарував

За бій, який йому я виграв радо.

142 З ним я пішов на захист ваших прав,

Які народ невірний, знахабнілий —

Вина в тім пастирів – у вас забрав.

145 І ці поганські племена звільнили

Мене із світу, повного брехні,

Що всіх принижує, кому він милий,

148 І мучеництво мир дало мені».

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1 О вбога благородносте, в нас кревна!

Що ти живеш між вихвалянь і слав

Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4 То зовсім я б тому не дивував;

Бо навіть там, де шлях нам сяє в очі,

У небі тобто, славу сам я слав.

7 Ти, як той плащ, що все стає коротший,

І, як щодня не піклуватись ним,

То ножиць час втина його охоче.

10 На «ви», як перший звик звертатись Рим,

Хоч згодом чемність ця не раз ламалась,

Поклав початок я словам своїм;

13 А Беатріче осторонь всміхалась,

Мов та, що, пишуть, кашель стався їй,

Коли Джіневра вперше завагалась.

16 Отож почав я так: «Ви – батько мій,

Ви піднімаєте мене над мене,

Ви розрішаєте язик німий!

19 Тече струмками стількома шалене

Радіння в розум, що воно б могло

Ще трохи – і розхлюпатись, вогненне.

22 Скажіть, моє кохане джерело,

В якій сім’ї й коли вам повне чару

Народження відзначене було?

25 Скажіть і про Йоаннову кошару:

Яка була вона і хто в ній був

Шанований найбільш на всю отару?»

28 Я бачив, як той світоч спалахнув,

Зрадівши, навстріч запитанням ясним, —

Так жар шугнув би, щоб вітрець дмухнув, —

31 І, ставши для очей ще більш прекрасним,

Почав ще краще мову дорогу,

Але наріччям не цілком сучасним,

34 Із слів: «Відколи вість приніс благу

Архангел, поки я не народився

В тієї, що на райському лугу,

37 Яркий планети пломінь розгорівся

П’ятсот, і п’ятдесят разів, і три,

Бо лапам Лева пломінь цей корився.

40 І там, де роду нашого двори,

Оселя кам’яна стояла рідна,

Звитяжці гонів там беруть дари.

43 Та й годі з тим, хоч відловідь ця бідна:

Бо хто й звідкіль діди мої були,

Про те мовчати – річ пристойна й гідна.

46 Ті, що тоді носить мечі могли,

Від Марса до Хрестителя п’ятині

Дорівнювали тим, що в вас жили.

49 І чиста кров, в яку од зайд з Фіггіне

Й Чертальдо нині вмішано чужу,

Струміла в кожному городянині.

52 О, якби той, про кого я кажу,

І далі б оселяв свій дім бруднючий,

Ви б у Галуццо провели межу,

55 Щоб не устряг між вас селюк смердючий

Із Агульйоне з Сіньєю, ділок,

До всього, що не так лежить, жаднючий.

58 Коли б народ, що робить хибний крок,

На кесаря уважно озирнувся,

Як мати на улюблених діток,

61 Додому б, в Сіміфонте, повернувся

Котрийсь із флорентійських торгашів, —

Там в нього батько, жебраючи, гнувся,

64 Рід Конті б Монтемурло не лишив,

Як Черкі рід, – Аконської округи,

І Бондельмонте б в Вальдігр’єве жив.

67 Тяжкі від люду прийшлого наруги

На місто завжди будуть зле впливать,

Як надмір страв на шлунок недолугий.

70 Та й бик сліпий не може так стоять,

Немов сліпе ягня; твердою сталлю

Єдина шпага б’є певніш за п’ять.

73 Коли ти звернеш зір на Урбісалью,

На Луні, на падіння їхнє (та

Судьба чига на К’юзі й Сінігалью),

76 То вздриш, що вихор той, який зміта

З землі роди прадавні, – не дивниця,

Коли зникають і значні міста.

79 Як ви, колись і ваше все скінчиться,

А здасться вам щось вічним, то хіба

Недовгістю життя все роз’ясниться.

82 Як небо Місяця то погреба,

То оголяє береги без впину,

З Флоренцією чинить так судьба.

85 Тож не дивуй, коли згадаю, сину,

Я давніх флорентійських городян,

Що й слава їх лягла вже в домовину.

88 Я бачив Кателліні славний стан,

Філіппі, Угі, Гречі, Альберікі,

Орманні – ще поважних громадян.

91 Я бачив ще роди старі й великі

Делла Санелла і дель Арка теж,

Ардінгі, Сольданьєрі та Бостікі.

94 Край брами, де тепер тягар без меж

Нової зради, що під ним потоне

Ваш корабель, хоч як за ним не стеж,

97 Жили там Равіньяні – в їхнім лоні

Зароджені були й граф Гвідо, й рід

Високого старого Беллінчоне.

100 Рід делла Пресса знав, як править слід,

А Галігайі вже свій меч жорстокий

Вкривали золотом після побід.

103 В гербах же білячий був стовп високий;

Ще славилось сімейство не одне,

Що згодом з мірок в