Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

- Коли Фелікс одужає, ти відправиш мене додому, - сказала здавлено.

- Поговоримо про це, коли мине загроза війни. 

- Це коли? Коли ти зміниш Гершандта на високоморального та миролюбного короля?

- Саме так.

- Невже!? І ти вже маєш претендента? Чи, може, проведеш Відбір? - спитала, приховуючи паніку за уїдливістю.

Арденс виразно замовк і підняв брову, немов даючи мені можливість самій здогадатися.

- Фелікс!? - видихнула я вражено і повернулася до принца. Той був біліший за крейду і  схожий на небіжчика. І тільки погляд цілителя міг помітити мільярди спалахів енергетичних каналів, що щомиті пронизували його тіло, змушуючи регенерувати пошкоджені тканини. З нього вийшов би чудовий король, хоч він ніколи й не цілив на місце батька.

- Так. Він має вижити. І не лише тому, щоб не почалася війна.  Адже якщо все зробити правильно, він стане новим королем навіть без палацових переворотів.

- На це може піти рік, якщо не більше. Арденс, як тільки я зможу відокремитися від Фелікса, ти відправиш мене додому, - сказала тихо, але з натиском, тремтячим голосом.

- Ні, ти залишишся тут, - дракон підійшов упритул до мене. В його очах завмерло полум'я, він весь був напружений, хоч і рухався, як і раніше, ходою тигра. Так, мабуть, усі хижаки  на полюванні схожі – гранично зібрані, але не затиснуті. Арденс же точно був хижаком, господарем становища, коли я відчувала себе жертвою.

- Не змушуй мене ненавидіти тебе ще сильніше! Ти ж  хотів залишити мене в Араті! Відпусти ж, благаю! - У мене на очі навернулися сльози. Від близькості чоловіка мені було майже фізично боляче. Як він не розуміє, що якщо я залишусь у Загір'ї, то потраплю в пастку. Мені потрібний особистий простір, бажано за багато миль від нього, краще навіть десь за океаном, але Драконові гори також зійдуть. На лікування Фелікса піде місяць чи більше, але потім я мушу повернутися додому. Принаймні, я маю знати, що в мене завжди є така можливість.

- Якби ти дійсно ненавиділа мене, я повернув би тебе без вагань. Але ти брешеш, Анно. Ти мене не ненавидиш. І те, що на стайнях ти беззастережно повірила мені - пряме тому підтвердження.

- Ти хочеш, щоб я жила в країні драконів та ще й у той час, коли проводитиметься Відбір?

- Справа лише в цьому? У Відборі? - чоловік примружився.

- Звичайно, ні! Відбір – це найменше, що мене хвилює! - збрехала я, тому що зізнатися, що мені боліло його майбутнє весілля,  - це рівносильно освідченню в коханні. - Ти ненависний мені дракон і мені байдуже, як ти вибиратимеш нещасну собі за дружину. Я не ревную тебе! Чуєш!? Я ненавиджу! – я не витримала і зірвалася на крик. Так, зараз холодна маска байдужості була б як ніколи доречною, але я не змогла її втримати. Загата мого уявного спокою нарешті прорвалася.

- І знову брехня. Зовсім недавно ти майже зізналася мені в коханні.

- Це було до того, як я дізналася, хто ти! Мої почуття були помилкою! Їх тепер немає!

- Ти брехунка, Анно, - твердо промовив Арденс, роблячи ще один крок до мене. Підійшов впритул.

- Ненавиджу тебе, - сказала люто, щоб самій теж повірити у свої слова.

Арденс гнівно блиснув очима, схопив мене за плечі і притяг до себе, накриваючи мій рот пристрасним поцілунком. Я ж відштовхнула чоловіка і вліпила йому ляпас.

- Мені гидко навіть думати про нашу близькість. І я зневажаю себе, що сама провокувала тебе у минулому.

- Знову брехня. Іи я докажу це. 

- З глузду з'їхав!? Що ти збираєшся робити!?

- Взяти з тебе борг, Анно, тільки й усього.