Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

- Ми з Феліксом домовились зустрітись.

Арденс кивнув головою. Я ж хотіла запитати, чому ж і він опинився на клятих стайнях, а не в Ріці з дівчатами, але дракон продовжив розмірковувати:

- Значить, за їхнім розрахунком, я не повинен був переміститися. Чому ж? – це по-перше. Але я все ж таки зміг. І знову: чому? - це по-друге. І якщо з першим все приблизно зрозуміло, то з другим  у мене поки що немає варіантів.

- І що ж тобі зрозуміло?

- Тут одне з двох: чи розраховували на твою... кхм нелюбов до мене, через яку ти б нікуди зі мною не вирушила - я ось, до речі, теж у цьому був переконаний, - а я своєю чергою, не кину тебе через своє кохання до тебе, в якому так необачно зізнався прямо в саду без Полога тиші, хто завгодно міг нас почути, - я з силою стиснула кулаки, намагаючись, щоб ніякі емоції не проступили на моєму обличчі, тому що згадувати зізнання Арденса я все ще не могла, не могла дозволити, щоб воно проникло до мене в серце, щоб я повірила... Арденс зараз про нього говорив сухо, відсторонено, як про частину загального фактажу. - Або ж Фелікс проговорився... Потім ми це з'ясуємо, по суті, це не так вже й важливо. І інший варіант: Гершандт розраховував, що закляття, що спотворює магію, подіє і на переміщення. 

Закляття, що спотворює магію... Звичайно, ось воно що. Всі рани Фелікса фонували магією Арденса, але в ній відчувався якийсь домішок. По суті, Арденс міг використовувати зовсім інший прийом, навіть не бойову магію, а спотворювальне закляття  переінакшило його на свій лад, так, як було потрібно - в щось показово вбивче і криваве.

- Чому ви з Феліксом посварилися? – тихо запитала я.

Арденс гірко усміхнувся:

– А ми навіть не сварилися. Цього й не знадобилося. Фелікс простягнув мені руку для привітання, але з його долоні раптом зірвалася блискавка. Принц сам виглядав здивованим. Я ж поставив щит, але натомість вийшли "Жорнова смерті". Результат ти бачила. Без віртуозного мага-менталіста тут не обійшлося. Схоже, таки вірне моє друге припущення  і цей  менталіст також повинен був блокувати закляття переміщення, але щось не склалося і ми втекли прямо в них з-під носа.

- Значить, війни поки що не буде?

- Все не так просто. Гершандт надто її бажає. Він доведе задумане до кінця, чого б йому це не вартувало. Поки він на троні, миру нашим країнам не бачити. Загір'ю ж війна не потрібна, отже, не потрібен і такий монарх у сусідах. Наслідний принц, напевно, таких самих поглядів, як і батько, він теж замішаний у замаху на брата. Схоже, на Арату чекає державний переворот.

Я похолола. Зараз Арденс розмірковував уголос як Головнокомандувач Загір'я, і ​​навіть як потенційний імператор. І йшлося про зміну влади в моїй країні.

Чоловік зробив довгу паузу, занурившись у свої думки, потім же проникливо глянув на мене.

- Ніхто не повинен знати про стан Фелікса. Більше того, ніхто не повинен знати про його місцеперебування - Бах, ти, я і Дарк - більше ніхто, розумієш? Зараз половина Арати спить і бачить, як знайти Фелікса, при чому чим мертвішим - тим краще. І якщо вони знайдуть його таким у мене вдома, то навіть до ладу не будуть розбиратися про причину його раптової смерті. Впевнений, що всім спецслужбам дано команду знищити його.

Я здригнулася. Я все ще не могла повірити, що Гершандт так може вчинити з будь-ким. Тим більше зі своїм сином... І все ж таки в словах Арденса я ні на мить не засумнівалася. Король Арати вже показав своє справжнє обличчя та розкрив плани. Навряд чи він зупиниться на півдорозі.

- Значить, план такий: ми переховуємо принца, поки він не встане на ноги, і чим швидше це станеться - тим краще. Потім він повинен оголосити, що у нас у гостях добровільно, щоб Гершандт не міг більше на цьому зіграти. Фелікс хлопець розумний, впевнений, проблем із його співпрацею не виникне. Ми ж тим часом підготуємо ґрунт для зміни королівської влади в Араті. Зараз же вас краще таємно переховати...

- Тут не можна залишитися? Заклинання "Серце на двох" навряд чи витримає переміщення, не варто зайвий раз ризикувати.

- У подобі дракона я також на можу вас перенести - занадто помітно. Що ж, тоді залишитеся тут. Це мій старий будинок, захист у ньому не гірший, ніж у імператорському палаці. Та й не так багато людей знають, де він і зможуть сюди потрапити.

І тут до мене нарешті дійшло: ми в домі Арденса! А це означає, що ми в Загір'ї! Всевидячий, я в Урховій країні драконів! Ця новина була настільки приголомшливою, що в мене хребтом пробіг холод.

- Де ми? - прошепотіла охриплим, невірним голосом.

- У моєму замку.

- У Загір'ї... -  тихо видихнула.

Арденс промовчав. Здається, його веселила моя реакція.

Я ж нарешті схопилася і чомусь кинулася до вікна, наче вид з нього міг допомогти визначити моє місцеперебування. Що ж, частково це виявилося правдою: занедбаний сад, невеликий фонтанчик - все це було мені знайоме. Тут щосуботи проходили наші з Арденсом спільні тренування... Це місце мені шалено подобалося, хоч від нього і віяло моторошною самотністю. І я навіть припускала, що це дім Арденса, але ж тоді я вважала, що він родом із Вірми...

Всевидячий, щосуботи я переносилася в Загір'я! Та чи тільки у суботу? Адже особистий полігон Арденса, напевно, теж не в Араті  й не у Вірмі...

- Ти чекала, що тут червоне небо, чорні скелі, отруєне повітря, шибениці з воронами на кожному кроці і все встелене пекельним попелом?

Ні, ну червоне небо - це, звичайно ж, занадто, але, як мінімум, мені здавалося, що я якимось чином зможу відчути різницю.

- Ти ж повернеш мене в Арату? - запитала з побоюванням.

- Анно, тобі нема чого там робити.

- Це мені вирішувати! Ти повернеш мене в Арату!? - я була близька до істерики, почуваючись у пастці.

- Тут ти зможеш розпочати нове життя. Здійснити твої ідеї з лікарнею, дихати вільно, а не бути вигнанцем та об'єктом глузувань.