Шевченко Т. Г. - Кобзар, Шевченко Т. Г.

на землі?

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

 

3 ноября [1860, С.-Петербург]

 

«Якби з ким сісти хліба з՚їсти…»

 

 

Якби з ким сісти хліба з՚їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Або… Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині…»

О, горе, горенько мені!

 

4 ноября [1860, С.-Петербург]

 

«І день іде, і ніч іде…»

 

 

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

 

5 ноября [1860, С.-Петербург]

 

«Тече вода з-під явора…»

 

 

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

 

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

 

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

 

7 ноября [1860, С.-Петербург]

 

«Якось-то йдучи уночі…»

 

 

Якось-то йдучи уночі

Понад Невою… та, йдучи,

Міркую сам-таки з собою:

«Якби-то,- думаю,- якби

Не похилилися раби…

То не стояло б над Невою

Оцих осквернених палат!

Була б сестра, і був би брат,

А то… нема тепер нічого…

Ні бога навіть, ні півбога.

Псарі з псарятами царять,

А ми, дотепні доїжджачі,532

Хортів годуємо та плачем».

Отак-то я собі вночі,

Понад Невою ідучи,

Гарненько думав. І не бачу,

Що з того боку, мов із ями,

Очима лупа кошеня -

А то два ліхтаря горять

Коло апостольської брами.533

Я схаменувся, осінивсь

Святим хрестом і тричі плюнув

Та й знову думать заходивсь

Про те ж таки, що й перше думав.

 

13 ноября [1860, С.-Петербург]

 

«Бували войни й військовії свари…»

 

 

Бували войни й військовії свари:

Галагани,534 і Киселі,535 і Кочубеї-Нагаї536

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало,

Остались шашелі: гризуть,

Жеруть і тлять старого дуба…

А од коріння тихо, любо

Зелені парості ростуть.

І виростуть; і без сокири,

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфиру,

Роздавить вашого кумира,537

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане,- будяки

Та кропива - а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гнів,- і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А ми помолимося богу

І небагатії, невбогі.

 

26 ноября [1860, С.-Петербург]

 

Н. Т. («Великомученице кумо!..») 538

 

 

Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та матір божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем, нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.

2 декабря [1860, С.-Петербург]

 

«Зійшлись, побрались, поєднались…»

 

 

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

Гайок, садочок розвели

Кругом хатини. І пишались,

Неначе князі. Діти грались,

Росли собі та виростали…

Дівчаток москалі украли,

А хлопців в москалі забрали,

А ми неначе розійшлись,

Неначе брались - не єднались.

 

5 декабря [1860, С.-Петербург]

 

«Кума моя і я…»

 

 

Кума моя і я539

В Петрополіськім лабіринті540

Блукали ми - і тьма, і тьма…

«Ходімо, куме, в піраміду,541

Засвітим світоч». І зайшли,

Єлей і миро принесли.

І чепурненький жрець Ізіди,542

Чорнявенький і кавалер,

Скромненько длань свою простер,

І хор по манію лакея,

Чи то жерця: «Во Іудеї

Бисть цар Саул».- Потім хор

Ревнув з Бортнянського.543 - «О, скорбь,

О, скорбь моя! О, скорбь велика!»

 

[Друга пол. вересня - грудень 1860, С.-Петербург]

 

«Чи не покинуть нам, небого…»

 

 

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися, і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать…

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано -

Походимо, посидимо -

На сей світ поглянем…

Поглянемо, моя доле…

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий…

Походимо ж, моя зоре…

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі,

Безвічнії, попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу -

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою.

 

14 февраля

 

 

А поки те, та се, та оне…

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець544

Чи не одурить він Харона545

І Парку-пряху?..546 І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,