Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Побачимо... Принаймні нас не менше ніж їх.

   Альфред простягнув товаришу звільнену від мотузки руку.

   — Я майже розв’язав, зараз допоможу тобі.

   — А кайдани?

   — Коваль Бараха, — він вказав  на лисого кремезного чолов’ягу, — знає багато секретів. Дещо розповів, поки ми сиділи тут.

   — Ну, наш коваль, той ще пройдисвіт, — усміхнувся Естебан.

   — А головне, зумів приховати кілька лез. Поки ви всі нили, думаючи про зашморг, ми відпилили пару ланок. Головне, щоб солдати не дізналися про це.    

   — Чуєш, вони про щось сперечаються?

   — Невже хтось з них погодився на нашу пропозицію?

   — Не певен, що на це варто сподіватись.

   Альфред  навпомацки знайшов ланцюг і продовжив пиляти. Потім простягнув лезо товаришеві. 

   — Тримай, он там почни, — сказав він та допоміг розв'язати руки. — Тільки тихіше.

   — Намагатимусь, — відповів той і почав пиляти у вказаному місці.

   П'ять хвилин вони натхненно пиляли, та раптом рипнув засув.

   — Казав же тихіше, якір тобі в сраку, —  буркнув Альфред, швидко сховав лезо та накинув мотузку на руку.

   — Та я нічого...

   — Помовч.

   До них зайшов охоронець, який тримав лампу, світло якої падало на обличчя бранців.

   — Що тобі треба, — награно обурився Альфред, — не бачиш, сплять люди! Скажи своєму...

   Альфред розгледів у світлі лампи обличчя охоронця. Той підніс палець до губ.

   — Ти...Але як...

   — Салаги! Не можна на вас корабель залишати! — Трохи глузливо, та зовсім без докору промовив той.