Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 35. Повернення капітана.

   Човен у якому плив Фернандо з товаришами непомітно підійшов до «Нестримного». Місяць сховався за хмари, що допомагало їм залишатись непоміченими. 

   Те, що сталося за час відсутності Фернандо з товаришами зрозуміли без слів. 

   На палубі стояли військові у мундирах. Пірати заздалегідь  обгорнули весла парусиною, що робило їхню роботу майже непомітною для сторонніх вух. Тому ніхто з вартових не почув плескіт весел.

   Фернандо дочекався слушної миті, швидко видерся на палубу та кинув канат товаришам.

   Троє солдатів щось запідозрили, і попрямували в їхній бік. Один з них побачив силует, який рухалися біля фальшборту. 

   Коли вони підійшли до зв'язки канатів, незрозуміло звідки на них налетіло кілька людей. Ніхто не встиг навіть крикнути про допомогу.

   Фернандо відправив Шику на марс, щоб той зверху прикрив товаришів під час можливої битви. Пірати швидко одяглися в мундири повалених солдатів.

   — Паєсе, у вас усе гаразд? — прокричав хтось зі шканців. — Що за метушня? 

   — Все добре! — відповів Фернандо.

   — Іди, зміни Хайме біля дверей бранців!

   — Буде зроблено!

   Офіцерові на шканцях здався голос матроса, дещо дивним. Але він не надав цьому значення. А пірати тим часом уже опинилися в трюмі біля солдатів, які стояли на варті.

   — Хайме, нам наказали змінити вас, — сказав Фернандо.

   — Хто ви такі? — здивувався вартовий.

   — Що з тобою? Не пізнаєш своїх?

   В очах одного з охоронців блиснув здогад. Але той нічого не встиг сказати товаришам.

   Фернандо блискавично огрів його. Троє його товаришів кинулися на нападників. Але за кілька секунд лежали непритомними біля входу до бранців. Пірати знайшли ключ в одного з них і відчинили засув. Близько тридцяти їхніх товаришів тулилися в маленькій, пропахлій потім й сечею комірці. 

   Не всі вони одразу впізнали у солдатах, своїх товаришів. Навіть Еуреха, ніби не розумів, з ким говорить, поки, нарешті, не вигукнув від радощів.

   — Тихо, ще треба відбити наше судно. А потім розкажеш, чому вони господарюють на моєму кораблі!

   Стів, який увійшов слідом за Фернандо, розрубав мотузки, а також приніс сокиру, якою зумів швидко впоратися з ланцюгами. 

   Пірати були знесилені від голоду і мук. Та усвідомлення того, що вони вільні, надало сили. Під командуванням капітана, який, як їм здавалося, повернувся з пекла, вони висипали на палубу і кинулися на солдатів, які зовсім не чекали на подібне, і не змогли довго чинити опір.

   Фернандо разом зі Стівом та Альфредом попрямував до кают-компанії, де спав у передчутті завтрашньої висадки Мальдонадо. Залпи рушниць та аркебуз розбудили його. Не встиг він одягнутися, щоб вийти та з`ясувати, що сталося, усе стихло. 

   Спросоння він не зрозумів, що то були за звуки. Він відчинив двері каюти та пройшов до кают-компанії. За столом сиділа якась людина.

   — Що ви тут робите... — сказав він і знітився, коли побачив, хто саме сидить у кріслі.

   — Радий, вас бачити, шановний гість, чи не мене ви шукали останні дні? — мовив чоловік.

   Мальдонадо спробував дістати свій пістолет, але відчув холодне дуло, що вперлося в спину.

   — Я обожнюю гостей,— посміхнувся Фернандо, який сидів у кріслі. — Ось тільки не дуже подобається, коли хазяйнують на моєму кораблі! Хто давав дозвіл замикати моїх товаришів у трюмі?

   — Я знищу тебе, клятий розбійник! — сердито відповів Мальдонадо. — Не сподівайся, що тобі це зійде з рук. Якщо я не повернуся на фрегат до ранку, твоє корито опиниться під гарматним вогнем.

   — Повір, у мене зовсім інші плани на тебе, і на твій фрегат, — відповів Фернандо, — на ньому є мої товариші. Сумніваюся, що вони вирушили туди за власним бажанням. А ще ви відвезли на нього дещо, що не належить вам.

    — Нахаба! Твій корабель не вибереться звідси.

   — Спокійніше, не гарячкуй, — майже по-дружньому відповів Фернандо. — Твоя зухвалість нещодавно коштувала доброго корабля. Ну, на щастя, ми й без нього тоді впоралися. Тепер, звичайно, я міг би повісити тебе на реї, як і твоїх людей, а потім піти на абордаж і захопити ваш фрегат. Але, яка мені користь від вашої незграбної балії. Та й твоя смерть мені не зробить честі.

   — Пірат і честь? Що ти знаєш за неї!

   — Більше, ніж ти та тобі подібні, друже, — все також спокійно продовжував Фернандо, ніби жартома сварив новенького матроса, за незначну помилку.

   — Цікаво буде вранці дізнатися, на скільки оцінить твоє життя та життя простих солдатів ваш капітан?

   — Що ти збираєшся зробити?

   — Зараз дізнаєшся, хоча певен, ти й сам здогадався, — усе з тим самим спокоєм відповів Фернандо, чим ще більше роздратував бранця.

   — Хаваєре, Лоране, відведіть сеньйора на палубу і прив'яжіть до грот-щогли. Щоб на фрегаті бачили їхнього офіцера. І з ним ще кілька його людей, решта нехай посидять у трюмі!

   Мальдонадо почав опиратися, але міцні руки боляче стиснули офіцера. Він кинув на Фернандо погляд повний зневаги та ненависті.

   Пірати швидко виконали наказ, на фрегаті на той час запідозрили недобре.

   Незрозуміло чому він стояв дещо далі, ніж увечері.

   Капітан де Сілва, невдоволений тим, що його розбудили через дрібницю, пихкаючи, видерся сходами на квартердек. У темряві складно розгледіти, що відбувається на борту флейта. Видно, що на палубі зібралися люди. Він підніс підзорну трубу та побачив, що кілька людей прив'язані до щогли, навколо юрмилися матроси та щось вигукували.

   — Ну, Мальдонадо прив'язав когось до щогли, — бурчав під ніс капітан. — Самі винні. Як без цього? Взагалі на голову сядуть!

   Він уже збирався повертатися до  себе в каюту. І хай тільки спробують розбудити його знову. Він особисто цих телепнів прив'яже до щогли та всипле батогом як слід. Не годиться турбувати капітана через подібні дрібниці. Але не встиг він висловити все це матросам, як нарешті розгледів обличчя людини яку прив’язали до щогли. При світлі ліхтаря можна помилитися, але капітан був повністю впевнений у побаченому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍