Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — У чому річ, сеньйоре капітан? — спитав Вінісіуш, що стояв поруч, і помітив збентеження капітана.

   Кілька секунд капітан, мовчки, дивився на офіцерів, що оточили його, ніби не знав що сказати. Але вираз обличчя говорив про щось несподіване та неприємне.

   — Ну, що там? — порушив мовчання один з офіцерів.

   — На сам глянь, — прогарчав капітал, і обсипав підлеглих лайками. Офіцер, тремтячими руками, взяв трубу і спробував розгледіти в неї палубу захопленого судна.

   — Подобається? — горланив де Сілва, — кляті пірати вирвалися з трюму та захопили корабель! Скільки разів казав цьому шмаркачу, не зводити з них очей! Певен вартові спали, коли ті збігли! Невже хтось з наших з ними в змові? Якщо дізнаюсь, страчу власноруч!

   — Що накажете? Ми можемо розстріляти їх картеччю, і піти на абордаж. 

   — Якщо ти, дурню, не помітив, вони трохи відвели корабель. Тепер він поза досяжністю наших гармат.

   Капітан понад усе бажав атакувати піратів. Не сумнівався, що фрегат швидко відправить їх корабель на дно. Хоча йому і доповіли, що піратський флейт чудово озброєний, і до всього має гарну маневровість. Але на його борту не тільки прості солдати, за  яких не він не особливо переймався. Його хвилювала доля двох офіцерів, які командували на судні. 

   А особливо племінника дуже впливової людини в Пернамбуку, а саме Еудженіо  Мальдонадо. Цей молодий нахаба, як називав того про себе капітан, чудово знав морську справу, але був надто гарячий та самовпевнений. Що вже не раз грало з ним злий жарт. 

   — Казав же цьому шмаркачу, не залишатися на тричі клятому флейті, — пробубнів собі під ніс капітан.

   Через деякий час, пірати спустили шлюпку і направили її в бік корабля. Коли вона підпливла впритул, солдати, які стояли на палубі, направили на них  рушниці.

   — Спокійно, — усміхнувся чоловік, що сидів у шлюпці. — у моїх людей наказ, пристрелити всіх твоїх матросів, а першого Мальдонадо, якщо ми не повернемося живі та неушкоджені. 

   — Ти хто взагалі такий? — заревів капітан. 

   — Не ваша справа, — жорстко відповів пірат, — я людина, чий корабель ви так нахабно захопили, й гадали, що вам це зійде з рук. 

   — Не смій розмовляти зі мною в подібному тоні! 

   — Сам вирішу, як із тобою говорити. Хочеш, щоб твої люди повернулися на корабель живими та неушкодженими? 

   — Вирішив ставити нам умови, клятий пірат!

   — Якщо, ви здатні мислити, то напевно їх приймете, і тоді ніхто не постраждає. 

   — І чого ж ти бажаєш? 

   — Та дрібниці! Відпусти моїх людей, які перебувають у вас під вартою. А також поверни дещо, що тобі не належить. А потім дозволь нашому кораблю  піти без перешкод. 

   — Сподіваєшся я піду на це? 

   — Упевнений,  що умови доволі прийнятні! Чи ти бажаєш побачити, як мої люди пристрелять ваших офіцерів?    

   — Як ти смієш мені погрожувати! 

   — Я просто кажу, що станеться з вашими солдатами, а особливо з сеньйором Мальдонадо. — злісно всміхнувся пірат. — Даю годину на роздуми. Інакше ваші офіцери вирушать годувати риб. 

   Він награно вклонився і скомандував матросам у шлюпці гребти до свого судна.  

   — Гадаєш, цей надутий індик піде на наші умови? — запитав один із матросів свого ватажка. 

   — Навряд, напевно  потягне час, і атакуватиме нас за першої можливості. Правда за шкіру Мальдонадо переймається більше, ніж за свою. На інших йому плювати.