Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

XVll сторіччя. Пірати усіх національностей нишпорять морями та океанами. Страждають мирні торгівці, та мешканці прибережних міст. Зухвалий капітан Фернандо Морейро, здійснив на своєму кораблі не один ризикований напад. Проте його мета не золоті монети, і не діаманти. Чого ж він шукає насправді? Ви дізнаєтесь це на сторінках цієї книги.

Розділ 1. Вогник надії

   Ніч була темною, штиль поступово змінювався на бурю. Але шхуна «Помста» попри все йшла безкрайнім океаном. Капітан Едмундо Лопес, у певних колах – просто Гуляка Ед, сидів у себе в каюті, роздивляючись карту невеликого острівця. У Гуляки було каперське свідоцтво, яке дозволяло нападати на кораблі ворожих Іспанській Імперії країн. Користуючись ним, він нападав не тільки на ворогів та піратів, найчастіше від нього діставалося мирним торгівцям. 

На шхуні Гуляки за дисципліною слідкував старий морський вовк, квартирмейстер Віченцо Рівас, якого команда поважала не менше за самого капітана. Цей чолов’яга володів небаченою силою і жорсткою вдачею, наганяв жах не тільки на ворогів, але і на всіх членів команди. Так, тиждень тому він проштрикнув наскрізь шаблею і викинув за борт матроса, якого запідозрив у спробі заколоту.

Нещодавно вони пограбували невелике містечко на узбережжі Мексиканської Затоки, добре набивши кишені.  Але більшу частину награбованого довелося сховати на маленькому острові. Гуляка вже закрив очі і почав мріяти, як дістанеться острівця, та забере приховані гроші. Однак, не про це треба було думати у той вечір.

Саме у ці секунди до борту шхуни непомітно підійшов вельбот. Високий чоловік поцілував дерев’яний хрестик, і, коротко щось кинувши іншим, почав дертися по канату на палубу. Решта полізли за ним.

— Луїсе, ти не чув стукоту весел? – спитав вартовий, ще зовсім юнак, одягнений у довгий, брудний плащ. - До нас хтось завітав на вогник.

— Заспокойся, Маріо, в таку погоду навряд чи хтось на це наважиться.

— Мені здалися обриси якогось корабля он там, - сказав Маріо, показавши пальцем вдалину.

— Оголена сирена тобі там не приверзлася? - посміхнувся Луїс. - Обережно з ромом! Бачив як Рівас обробив Мануеля через те, що той вийшов п'яним на вахту? І це притому, що завдяки йому ми відбили атаку військового фрегату. Ті щури втикали від нас, немов скажені.

— Ти ніколи не чув про «Невтомний»? - не вгамовувався молодик.

— Побрехеньки це все, щоб лякати таких жовторотиків як ти, - пробурчав Луїс, скорчивши страшну пику, втім, він і без цього, завдяки шрамам та зловісному погляду, мав страхітливий вигляд.

— Мені тут розповідали про нього, - втрутився лисий товстун, якому теж почувся шум весел, - це невловима команда нападає на всі поспіль кораблі, навіть військові, від яких наш брат тримається стороною.

— Бартоломе, ще й ти туди, чорта морського тобі в дупу - буркнув Луїс, — боїтеся, немов зніжені дівки.

— Та, я боюся менш ніж ти.

— Тоді не треба цих балачок! — жорстко відповів Луїс і хотів, щось додати, але різко замовк, якось дивно глянувши на співрозмовників. У його погляді було певне здивування або навіть переляк. І тут він, немов уражений громом, упав на палубу.

Маріо відчув, як йому в спину утнулось щось гостре, і металевий, спокійний голос промовив:

- Без жартів, якщо хочеш дожити до світанку.

Відчуваючи безсилля перед невідомим супротивником, Маріо корився, дозволивши себе роззброїти і зв'язати разом з іншими.

— Хлопчину не чіпати,—- сказав все той же металевий голос, - потім розберемося, що з ними робити.

Маріо бачив, як прибульці, немов тіні, рушили в бік палубної надбудови, де знаходилися каюти капітана, квартирмейстера і навігатора. Чомусь він не відчував страху за своє життя, хоча ці люди прийшли сюди аж ніяк не з дружнім візитом. Він дивився на ледь освітлену палубу і роздумував над своєю долею. Що ж змусило його зв'язатися з цими грубими, брутальними людиськами, для яких людське життя нічого не вартує? 

Спочатку він був помічником кока. Коли одного разу відносив капітанові сніданок у каюту, тому щось не сподобалося, чи то у сніданку, чи то в поведінці хлопця. Він розлютився і перевів його в юнги. Добре, хоч не підвісив головою вниз до щогли, як лякав. Багато знущань перетерпів Маріо за цей час. Все частіше думав хлопчина про втечу. Що ж чекає його попереду і хто ці дивні люди, що так блискавично увірвалися на «Помсту»? Може це військові, яким відомо про справи Гуляки, і тоді йому, як і всій команді, загрожує шибениця. А якщо все-таки це той самий таємничий корабель, про існування якого він не раз чув. Але це були п'яні балачки, і що правда, а що вигадка, достеменно невідомо.

Біля шканців натовп піратів перегородив шлях нападникам.

— Розійдіться і ми вас не чіпатимемо, — грізно крикнув ватажок гостей.

— Краще забирайся звідси, поки тебе не порубали на шматки, — відповів піратський квартирмейстер Віченцо Рівас, що виділявся з натовпу величезним зростом і широкими плечима.

Фернандо, як звали ватажка лише розсміявся у відповідь, і, витягнувши велику шаблю з піхов, наказав своїм людям нападати.

— Зараз розпотрошу тобі живіт, - крикнув Віченцо.

Не забарилися дзвін сталі, постріли пістолів і аркебуз, прокльони та стогін поранених з обох боків.

Нападники під натиском людей Ріваса почали відступати.

— Притискай їх до борту, нехай стрибають у пащі акулам, — командував квартирмейстер. — Швидше дохлі медузи! Рубай їх, нікого не жаліти!

Тим часом ватажок нападників зійшовся у двобої не на життя, а на смерть із величезним квартирмейстером. Рівас кілька разів ледь не проткнув того наскрізь. І тут його супротивник робить різкий обманний рух і завдає разючого удару. Закривавлений Рівас падає на палубу.

Ситуація миттєво змінюється. Гості, подібно до ватажка, йдуть у наступ, не даючи шансів захисникам, ще мить тому впевненим у своїй перемозі. Втрата квартирмейстера позначилася на його людях, і незабаром вони, стовпившись біля шканців, просили пощади.

Ватажок непроханих гостей наказав своїм людям зв'язати супротивників і зачинити в трюмі. Все це відбулося набагато швидше, ніж  про це розповідалося. Гуляка Ед майже заснув, коли почув незрозумілу метушню і крики на палубі. 

— Знову якийсь пройдисвіт перебрав з ромом і влаштував бійку, — пробуркотів він, — зараз покличу Ріваса і покараю як слід винних. Зовсім мерзотники від рук відбилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍