Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

- Так, але вона кореянка. І це наша територія.   

- Вона зі мною з доброї волі. Я вже говорив.  

- Вона ж не знає? 

- Ні. Поки що.   

 Вік знову глянув на мене. А я втупилася на нього. Уже й не знала, чи хочу почути те, що він мав розповісти.  

- Це неправильно, - заперечив «адвокат».  

- Якщо старійшина схвалить, у цьому немає порушень.  

Точно вся справа в релігійній секті. Джи Мін вляпався в якусь секту. Я зітхнула.  

- Але пані Сон буде незадоволена.   

- Вона не старійшина, - промовив Вік, глянувши на свого співрозмовника. - Не втручайтеся у справи нашої родини. Про що ти хотів ще дізнатися?  

- Дивна ви сім'я. Самі по собі. Начебто й підкоряєтеся старійшині всіх родин і кланів, але водночас він боїться вас як вогню і самого сонячного світла. Багато хто підозрює, що Девід набагато старший за Маркуса. Саме тому старійшина і постарався прибрати Девіда. Але, виявляється, у Маркуса нічого не вийшло. Але я навіть радий. Маркус ніколи мені не подобався.    

 Вік посміхнувся, пильно дивлячись на «адвоката».  

- Вітаю. Він багатьом не подобається. Ближче до справи.  

- Він став занадто жадібним і самовпевненим. Захотів дещо приховати від нас. - Слухаючи «адвоката», Вік перестав посміхатися, і не зводив із нього пронизливого погляду. - Те, що вірус зазнав мутацій. Дивовижні речі відбуваються на іншому кінці планети. Дівчина-вампір, яка не боїться сонячного світла - помилка природи чи дар? Маркус так хотів отримати її. Але ви її взяли під своє крило. Вона тепер із вами? Її бачили з Єном. Адже він колись був правою рукою Маркуса. Але пішов проти нього. Тож він теж зараз частина вашої родини? Кажуть, що Єн тепер так само не зовсім звичайний вампір. І він хотів, щоб глави сімей підтримали його, і пішли проти Маркуса. Він навіть обіцяв дати їм можливість переродитися, адже в нього вийшло. Цю дівчину перетворив на вампіра той, кого навернув Девід. Його звуть Ши, якщо не помиляюся. Усі ниточки, як не крути, ведуть до вашої родини. Усіх вас навернув Девід. Адже так? У його крові є щось особливе? Може, він справді найстарший із нас?  

 Вірус, вампіри?  

 Це здавалося ще більш безглуздим, ніж думки про інопланетних створінь. Але переді мною дорослі люди, які цілком серйозно говорили про такі речі. Чи це розіграш? Прихована камера? 

 Я мимоволі озирнулася на всі боки.  

- Хто ще знає? - запитав Вік, і я знову глянула на нього.  

- У нас про це поки що мало хто знає. Пані Сон обережна в таких справах. Але ви наробили чимало галасу, щоб таке можна було приховати від усіх. Ідея Єна мені і їй до душі. Єн зміг переродитися, але... поки дівчина була в руках Маркуса... Усі його зусилля марні. Інші вампіри вмирають, коли в їхню кров потрапляє новий вірус. Це цікаво і дивно.  Як у Ена вийшло? Ши так само переродився? І ваша сім'я? Я більш, ніж упевнений, що ти також не боїшся сонячного світла. Ви всі відрізняєтеся від інших вампірів і завжди відрізнялися.  Будь-хто з вашої родини швидший і сильніший, ніж вампіри, яких я коли-небудь знав. Я б і не ризикнув напасти на тебе, навіть якщо ти один.   

 Вік свердлив холодним поглядом «адвоката», а в мене мурашки по шкірі йшли, і ставало якось паршивенько так на душі. Я не знала, що мені думати. Те, про що вони говорять, може бути правдою?   

- Ми не хочемо порушувати договір із вашою родиною, - продовжував «адвокат». - Думаю, вашій сім’ї це так само не потрібно. Навіть якщо вб'єш мене, вам не приховати кота в мішку. Нова війна зараз нікому не потрібна. Я відкрито говорю про те, чого хочу, хоч і розумію, що сильно ризикую. Я хотів би зустрітися з Девідом.  Це можливо?  

- Хтозна. Я передам йому. Він знайде, як зв'язатися з тобою.  

 Вік збирався вже піднятися з лавочки, але «адвокат» знову заговорив.  

- Передай Девіду, що я і пані Сон будемо на його боці, якщо він найстарший.  

- Не плекай особливих ілюзій з приводу можливості переродитися. Вампіри справді вмирають. Цей вірус отрута для решти.  Навіть Маркус не ризикнув. Він побоявся. Кров тієї дівчини вбила вже десятки вампірів. А Єн - Єн везучий чортяка. Але його це мало не вбило.   

- І все ж він вижив.  

- Справа твоя.  

 Вік піднявся, а я чомусь шарахнулася назад.   

 Те, що почула, здавалося цілковитою маячнею, але погляд Віка наче блиснув моторошним спалахом, по-звіриному хижим. У мене по спині пройшов холодок. У пам'яті вихором пронеслися уривки спогадів про Джи Міна і його маму. Усе, що колись здавалося дивовижним, тепер ставало зрозумілим.   

 Джи Міну ніколи не було холодно, але його руки завжди залишалися холодними. Він майже ніколи нічого не їв, і в їхньому будинку часто не було продуктів. Відстороненість і закритість Джи Міна для інших. Дивні фрази, жарти про те, що він мене не з'їсть і навіть не вкусить. Сила, якою володів Джи Мін, його здібності та проникливість... Як часто він називав себе монстром...  

 Чон Джи Мін вампір?!  

 Ось, про що він так і не зміг мені розповісти, ось, чому пішов. Якщо тікав від чогось, він не міг забрати мене з собою.