Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт

давно гнівом одного чаклуна. Тут Нушейн разом із Ансератом і Моздою поселився на напівзруйнованому горищі трухлявого прибуткового будинку; з даху того будинку вечорами, коли небо не затьмарював чад великого міста, Нушейн мав звичку споглядати розташування та рух небесних тіл. Час від часу якась поважна жіночка чи повія, якийсь носильник, гендляр або дрібний крамар підіймалися спорохнявілими сходами до зорезнавцевої кімнатчини та платили йому якусь дещицю за нативні карти247, які він із надзвичайною ретельністю складав, удаючись до допомоги своїх пошарпаних книг з астрологічної науки. 

Коли ж, як то часто бувало, Нушейн виявляв, що попри довге сліпання над книгами досі не може збагнути значення якогось небесного сполучення 248чи протистояння249, він шукав ради в Ансерата і накреслював складні віщування, спостерігаючи за різноманітними рухами миршавого псячого хвоста чи за діями собаки, коли той шукав бліх. Деякі з таких пророцтв справдилися, принісши Нушейнові неабияку славу серед мешканців Уммеоса. Люди стали приходити до нього вільніше й частіше, почувши, що він — доволі знаний віщун; більше того, завдяки ліберальним законам Зайлаку, які дозволяли практикувати будь-які чаклунські та мантичні 250мистецтва, Нушейн був вільний від переслідувань. 

Здавалося, ніби темні планети його долі вперше поступилися місцем сприятливим зіркам. За цей талан і за ті монети, що завдяки цьому накопичилися в його капшуку, звіздар складав подяку Верґамі, якого на всьому континенті уважали за наймогутнішого та найтаємничішого з джинів, який, гадалося, правив і над небесами, і над землею. 

Літньої ночі, коли зорі рясно, наче полум’яні піщинки, висипали на лазурово-чорному небесному склепінні, Нушейн зійшов на дах оселі, в якій винаймав горище. Своїм звичаєм він узяв із собою негра Мозду, чиє єдине око було наділене дивовижною гостротою і в багатьох випадках добре прислужилося, доповнюючи вельми короткозорі астрологові очі. За допомогою налагодженої системи знаків і жестів німий мав змогу повідомляти Нушейнові результати своїх спостережень. 

Цієї ночі на східному видноколі висхідним знаком251 було сузір’я Великого Пса, яке панувало на небі в годину Нушейнового народження. Уважно вдивляючись у нього слабкими очима, зорезнавець збентежено відчув щось незнайоме у розташуванні світил сузір’я. Точного характеру зміни він визначити не міг, аж поки Мозда, виявляючи неабияке збудження, привернув його увагу до трьох нових зірок другої величини252, що з’явилися в безпосередній близькості від задніх лап Пса. Ці дивоглядні нові зорі, які Нушейн міг розгледіти лише як три розмиті червонясті цятки, утворювали невеличкий рівносторонній трикутник. І Нушейн, і Мозда були цілком певні, що ці зорі не були видимі жодного з попередніх вечорів. 

— Присягаюся Верґамою, це якась дивовижа, — клявся украй зачудований та приголомшений астролог. Він почав обчислювати неясний наразі вплив нових зірок на майбутнє розуміння небес і одразу відчув, що вони, відповідно до закону астральних еманацій253, справлятимуть певний вплив на його власну долю, перебігом якої значною мірою керувало сузір’я Пса. 

Хай там як, а, не пошукавши поради у книгах і таблицях, він не міг достеменно визначити напряму та суті цього послідовного впливу, хоча й відчував певність, що вплив той має виявитися щонайважливішим, хоч би що він мав своїм наслідом — чи нещастя, а чи добробут. Залишивши Мозду спостерігати за небесами, щоб не проґавити появи нових див, звіздар одразу спустився на своє горище. А вже там, зіставивши свої припущення щодо сили, яку виявляють ті нові зорі, з фаховими думками кількох старожитніх астрологів, Нушейн заходився наново складати власний гороскоп. З болем в очах і тривогою в серці пропрацював він усю ніч і завершив свої розрахунки лише тоді, коли смертельна сірість світанку розлилася за вікном, змішавшись із жовтим світлом його свічок. 

Скидалося на те, що існувало лише одне можливе тлумачення тієї зміни у зоряних небесах. Поява трикутника нових зірок у сполученні з Псом явно провіщала, що невдовзі Нушейн має вирушити в якусь непередбачену подорож, яка включатиме перехід через щонайменше три стихії. Мозда з Ансератом супроводжуватимуть його, а три проводирі, з’являючись по черзі у належний час, проведуть його до призначеної мети. Ото й усе, що відкривали звіздареві ті його обрахунки, адже не було у них жодних передвісників, які б свідчили, що та подорож виявиться успішною, а чи погибельною, й ніщо не вказувало на те, до якої межі, з якою метою та в якому напрямку вона його поведе. 

Вельми стривожило зорезнавця це дещо незвичайне та неоднозначне віщування. Його анітрохи не тішила невідворотна перспектива вирушити у подорож, адже не бажав він залишати Уммеоса, серед легковірних мешканців якого він уже обжився і зажив певної слави. Ба більше, навдивовижу розмаїта природа і прихований наслідок тієї мандрівки пробуджували в ньому вкрай недобрі передчуття. Усе це, відчував астролог, натякало на втручання якогось потаємного і, можливо, загрозливого провидіння; і, звісно, непересічною мала бути подорож, яка проведе його крізь три стихії та потребуватиме участі трьох проводирів. 

Наступними ночами він разом із Моздою споглядав таємничі нові зорі, що плинули до західного обрію одразу за ясносяйним Псом. І нескінченно сушив він голову над своїми картами та книгами, сподіваючись виявити якусь похибку в тлумаченні зоряних провістей, але зрештою йому щоразу доводилося повертатися до первісного їх розуміння. 

А час ішов, і зорезнавця дедалі сильніше бентежила думка про ту непрохану і таємничу подорож, яку він мусив здійснити. Він і далі гараздував в Уммеосі, й здавалося, що не було жодної мислимої причини полишати це місто. Зорезнавець був як той, хто живе, дожидаючи темного та загадкового поклику, не відаючи, коли і звідки він пролунає. День у день Нушейн з боязкою тривогою уважно вдивлявся в обличчя відвідувачів, гадаючи, що серед них, невідомий і невпізнаний, може прибути перший з трьох напророчених зорями проводирів. 

Мозда і пес Ансерат, наділені притаманною всім безсловесним істотам інтуїцією, були чутливі до химерного неспокою свого господаря. Вони розділяли його кожен на свій лад: негр виявляв свої побоювання, кривлячи дикі та демонічні гримаси, а собака — заповзаючи під астрологів стіл або невгамовно вештаючись туди й сюди, підібгавши між лапи напівоблізлого хвоста. Така їхня поведінка, своєю чергою, ще раз підтверджувала слушність неспокою Нушейна, який визнав її за поганий знак. 

Якось увечері Нушейн уже вп’ятдесяте сліпав над своїм гороскопом, який він різнобарвними чорнилами накреслив на аркуші папірусу. І яким же був його подив, коли на чистому нижньому березі аркуша він помітив дивний знак, що не був частиною його писанини. Той знак виявився ієрогліфом, накресленим темно-брунатним, наче бітум, чорнилом і, схоже, мав зображати мумію, чиї поховальні покрови навколо ніг розплелися і чиї стопи було змальовано у положенні, що позначало сягнистий крок. Мумія дивилась у бік тієї чверті карти, де стояв символ, який позначав Великого Пса, котрий на континенті Зотік був домом зодіаку254. 

Нушейн заходився вивчати той ієрогліф, і його подив обернувся чимось на кшталт занепокоєння, адже він знав, що попередньої ночі той берег карти був цілковито чистим, а впродовж усього наступного дня він жодного разу не полишав горища. Мозда, він був упевнений, ніколи не наважився б доторкнутися до його карти, і, більше того, негр був не вельми письменний. Та й серед різноманітних чорнил, якими послуговувався Нушейн, не було жодного, яке бодай трохи нагадувало б похмуру брунатну барву, якою