Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 89

- Ваша високість! - заговорила несподівано для себе. – Пам'ятаєте, ви сказали, що виконаєте будь-яке моє бажання?

Принц напружився, на вилицях заходили жовна. Напевно, сам зараз не радий, що пообіцяв мені таке.

- Слухаю вас! – процідив він крізь зуби.

- Лікар, - почала я. - Ні в чому не винен. Він просто дуже любив свою дочку.

Асгадр подивився на мене з таким жаром, що здалося, зараз схопить і задушить чи зацілує. Але він стримався. Лише коротко кивнув і розвернувся йти.

Подивившись у його спину, змогла видавити з себе:

- Це не я, - на більше не вистачило ні моральних, ні душевних сил.

Пройшла в невелике кругле приміщення. Двері за моєю спиною з тим же огидним скрипом зачинилися.

Камера являла собою кам'яну шахту ліфта, тільки круглу, з отвором у самому верху. Яке було єдиним джерелом світла. Жах який! Недовго і клаустрофобії розвинутися за таких умов. Присіла на солом'яну підстилку, від розпачу хотілося кричати і все трощити.

Але я не дозволила собі падати духом, не може бути, щоб так закінчилося все!

Сидіти на одному місці в бездіяльності я довго ніколи не була здатна, тому підскочила буквально за кілька хвилин. Почала міряти кроками невеликий простір. Скільки я кіл на крокувала навіть не уявляю, головне не застрягти тут надовго і не звикнути до таких прогулянок. А то буду як циркові коні, що ходити вміють лише по колу.

Шкода, що в мене немає якоїсь руйнівної магії. Зараз дуже знадобилася б. Шандарахнути по цих стінах, щоб вщент стерти, та й взагалі, навести шурхіт у палаці.У всіх казках лиходії бувають зовсім не слабкими, як так вийшло, що мені ця роль дісталася, та ще й без належної злочинної магії?

Втомившись ходити кругами, сіла знову на циновку. У камері помітно потемніло, мабуть, уже вечір.

Напевно, через цей отвір у стелі добре видно зірки. Кажуть, з криниці їх видно навіть днем, місце мого ув'язнення було дуже схоже на колодязь, але небесних світил я не побачила.

Темрява стала заповнювати все навколо, з кожною хвилиною ставало прохолодніше.

«Додому хочу! - подумала я плаксиво, згортаючись клубочком. Але мій природний цинізм тут же підказав: Ти ще заплач!»

Збентежний настрій одразу розвіявся. Якась я неправильна героїня казки, за ідеєю зараз треба гірко плакати і сильно ображатись на недовірливого Дракона, що закрив невинну бідолаху, навіть не розібравшись. Але реаліст у мені навіть не думав ображатись на Чорного, а тим більше сльози лити не бачила сенсу. На його місці, напевно, будь-який зробив би так само.

Тільки серце все одно нило. Завтра подумаю, що робити далі. Ранок, як кажуть, вечора мудріший.

Не дивлячись на потрясіння сьогодення, заснула я швидко.

«Лялька!» - увірвався в мій сон голос братик.

Розплющила очі, Ванька стояв переді мною, як живий. Присниться ж таке! Звідки він у камері міг узятися?

Відвернулася до стінки, щоб більше не бачити неправильних сновидінь.

- Лялька! Припиняй дрихнути! - ґрунтовно мене поплескали по плечу.

- Ванько! - схопилася я злякано. – Ти мені не снишся?!

- Ще чого не вистачало, - промовив братик. - Багато честі, у сни до тебе приходити.

Це виявився, і справді, Іван живий, здоровий, усміхнений і задоволений. Легко його роздивилася, мабуть, зовні вже займався світанок.

- Ну і примудрилася ти сестричка вляпатися, - радісно протягнув він. - Ти в мене краще професора Моріарті, прямий геній злочинного світу, я аж загордився.

- Як ти сюди потрапив? – не поділяючи його веселощів, озирнулась на зачинені двері камери.

- Звідти! – гордо тицьнув він пальчиком у небо. – Ти забула, що я тепер маг. Давай вибиратися, потім все розповім. За моїми відомостями, у нас у запасі ще є час, щоб забратися подалі.

Він схопив мене в оберемок, не давши схаменутися, і ми почали стрімко підніматися вгору. В отвір у даху довелося протискати по одному. Ванька спочатку мене виштовхав, я лягла на вузьку поверхню даху, боячись поворухнутися. Братець вилетів, як ракета, схопив мене знову за пояс, і ми повільно опустилися, але вже по той бік стіни.

Внизу на мене чекала ще одна несподіванка у вигляді однієї з принцес.

- Знайомся, це Аїра, - представив мене брат, обернувшись до дівчини, додав: - А це моя недолуга сестричка.

- Ваня, ти знаєш принцесу? - здивувалася я.

- Ага, - кивнув головою братик. – Вона на нашому боці.

Аїра оглянула мене прискіпливо з ніг до голови і почала творити магію. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно