Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп

Глава 88

Ми зі служницею зі страхом дивилися на двері, ніби намагалися їх загіпнотизувати, сподіваючись, що біда пройде повз.

Коли кроки завмерли біля моєї кімнати, відвернулася до вікна, не бажаючи бачити того, хто з'явився по мою душу.

Двері тихо відчинилися, хтось увійшов. Я стояла, боячись навіть дихати.

- Пані Алана! - промовив знайомий голос і я, здригнувшись, обернулася.

В першу хвилину зраділа, побачивши перед собою того, про кого не сміла навіть мріяти весь цей довгий день. Але в наступну мою радість немов змило грязьовою лавиною. А у душі надовго оселився холод.

- Вам доведеться пройти за мною! – крижаним тоном наказав Чорний дракон, дивлячись на мене байдуже.

- Навіщо? - перепитала, все ще не вірячи в те, що відбувається.

- Ви звинувачуєтеся в замаху... - подальші його слова я перестала чути через біль, що пронизав всю мою сутність.

Відбулося те, чого я так боялася. Дракон склав усі шматочки пазла і вийшов на злочинницю.

Захотілося закричати: Це не я! Але з горла не вирвалося жодного звуку, навпаки, стиснула міцно зуби, щоб у розпачі зайвого не ляпнути.

Дивилася в ці очі, що стали рідними, і розуміла, наскільки будь-які виправдання зараз звучатимуть фальшиво. Запізнилася я з правдою та зізнаннями.

У голові не лягало, як зі мною могло таке трапитися.

Дуже довго я, напевно, перебувала у ступорі. З коридору зайшли до кімнати і попрямували до мене двоє стражників.

- Ні! – зупинила їх царським жестом, здогадавшись про наміри. – Я піду сама!

Бракувало, щоб мене ще й під ручки виводили, як буйну.

Подивилася просто у вічі принцу і гордо пішла на вихід.Мірана злякано стежила за всім, забившись у куток.

Шкода, Ваньку я не встигла попередити, одна надія на служницю, що вона все ж таки виконає останнє моє доручення і розповість все братику. Якщо й ні, він все одно скоро про все дізнається. Головне, щоби не було пізно.

На чолі з принцом наша процесія вирушила з особняка через сад. Дорогою мене не залишало стійке відчуття, що все відбувається не зі мною. Наче з боку дивлюся. Ми йшли в повній мовчанці.

Я намагалася усвідомити, що сталося. Прокручувала в голові останні події. Намагаючись знайти хоч найменшу зачіпку, щоби довести свою невинність.

Дракон їздив у рідне місто Алани і там, мабуть, знайшов докази, які переконали його настільки, що з'явився сам мене заарештовувати. Знати б, що він там знайшов. Хоча мені це мало допоможе.

Про те, що мене попереду чекають тортури і, можливо, страта навіть не замислювалася. Цього просто не може статися. Казка, в яку я потрапила, надто затягнулася, настав час прокидатися.

Пройшовши через сад, ми опинилися біля темної конусоподібної будівлі, без жодного вікна. Це місцева в'язниця?

Несподівано страх закрався під шкіру. Переступити поріг страшного місця вдалося важко. Усередині було темно та сиро. Стражники запалили смолоскипи і ми далі пройшли довгим коридором до дерев'яних дверей камери, які стражник відкрив із зубодробильним скреготом.

Мимоволі обернулася до принца. Невже мене просто тут запруть? Начебто належить спочатку поговорити зі злочинцем?

- А побалакати? - спитала стривожено, тільки зараз почала доходити вся правда того, що відбувається, і я почала повільно впадати в паніку.

- Ваш спільник зізнався, - видав мені на це Асгард.

- Хто? - ця новина добила мене остаточно.

Який спільник? Звідки він узявся? Чи лікар все розповів?

- Видячий, що допомагав вам, про все розповів. Вам краще в час, що залишився до допиту, подбати про свою душу і розповісти нам те, що збереже вам життя.

«Видячий? - подумки чортихнулася. - Щось я пропустила у спогадах моєї попередниці! Думаю, змова серйозніша, ніж мені здавалося. Якби Алана і вижила, на неї чекав би сюрприз у палаці, у вигляді щиросердного визнання того, хто бачить. Дівчинку все одно чекала б смерть».

Весь цей час принц не зводив з мене очей, мабуть, чекаючи, що я все заперечуватиму. У його погляді було стільки болю та звинувачення. Може, до кінця сподівався, що сталася помилка?

Він бачив у мені зрадницю. Важко було виносити цей погляд, тільки як довести, що я ні в чому не винна. Єдиний вихід – розповісти, що я з іншого світу і опинилась тут випадково. Тільки чи повірить він, коли побачить мої спогади, які настільки перемішалися з Аланіними, що мені самій важко розібрати, де моє, а де чуже. Можна так само заявити що я цілитель, і опинитися в іншій камері, трохи світліший і просторіший. Згадався лікар з його вічно опущеними плечима і згаслим поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно