Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 19.2

Чоловік ривком підхоплює мене на руки, та грубо закидає собі на плече. Скрикнувши, із жахом чую жалібний тріск тканини свого вечірнього плаття. 

Трясця його! Тонка тканина цієї сукні, це єдине що зараз прикриває моє напівоголене тіло.

І не на жарт перелякавшись, я щосили заволала:

- Допоможіть!!!

Горила — Сєня в ту ж саму мить так сильно стискає мій поперек, що здається навіть ребра тріщать. Захрипівши, я безвольною лялькою повисаю на плечі цього Кінг-Конга.

За лічені секунди, чоловіки спустившись сходами на перший поверх, пройшовши через чорний хід, опиняються на стоянці біля клубу.

Знову відчувши сили опиратися, я починаю брикатися, але амбал Сєня, тільки сильніше стискає мене у своїх ведмежих лапах, завдаючи ще більшого болю. 

Коли мене нарешті підносять до припаркованого на стоянці позашляховика Aston Martin, кольору мокрий асфальт, та ставлять на ноги, міцно утримуючи, я розумію що, обійми Сєні, це лише вершина айсберга. Бо коли двері салону відчиняються, я з острахом бачу глузливо – задоволене обличчя Віктора. 

Того самого колишнього охоронця Корецького, що намагався мене скривдити.

Вирячивши на чоловіка очі, я з жахом спостерігаю як він простягає до мене свої лапи, намагаючись схопити. 

- Вікторе? - майже втрачаючи свідомість, хрипко шепочу. 

- Ну ось і побачилися, крихітко, — хижо вищирившись, тягне із задоволенням цей бісів виродок. - Сподіваюся ти також сумувала?

Дивлячись чоловікові в очі що палають божевіллям, не одразу помічаю на колись красивому обличчі свіжий, рваний шрам. Він кривою лінією йшов від скроні до підборіддя, перерізаючи вилицю навпіл.

- Цей слід, твій любий Стас, залишив мені на згадку, — зрозумівши куди я дивлюся з ненавистю випльовує цей псих, проводячи рукою собі по щоці. - Думав що налякає мене настільки, що я більше ніколи не сунуся до тебе, але ні, — божевільні очі спалахують майже чорним полум'ям, повністю затоплюючи прозору райдужку. - Коли він завдав свій останній удар пліттю, то дав мені спокій, думаючи що я без свідомості, але я тільки прикидався, бо вже тоді знав як помщуся йому за своє приниження, — гарчить цей нелюд, доки я марно сіпаюся у руках охоронця Вітермана.  

Важка долоня амбала, закриває мені рота і носа майже перекривши мені доступ до кисню. В мене вже й так від задухи пливло все перед очима, а жахливий вигляд  обличчя Віктора, викликає ще й сильний напад нудоти. 

Неймовірним зусиллям волі я стримую себе, щоб остаточно не втратити свідомості. Здається Віктору це буде лише на руку. 

- От я і вирішив, що здати тебе Вітерману буде найкращою ідеєю, — продовжує говорити Віктор. - Такий гарний товар як ти, швидко пристроють у гарні руки. Ні ти не подумай, Назар Сергійович дуже порядна людина. Він спочатку зовсім не хотів тебе викрадати, та навіть хотів викупити у Корецького, за дуже пристойну суму, але я його відмовив, — ще ширше всміхається цей покидьок.

В ту ж мить, майже непритомну мене, Сєня різко штовхає до рук Віктора. Той, міцно обхопивши мене за талію, притягує до себе, та боляче схопивши за волосся спонукає подивитися йому в обличчя.

- Таку продажну дівку як ти, і за безцінь брати огидно, — з відразою випльовує мені в лице, але Вітерману ти сподобалась, тому радій, від сьогодні розпочнеться твоя успішна кар'єра підстилки для багатіїв, — важко дихаючи мені у шию, шепоче. 

- Чому ви ще не завели тачку?- роздратовано гарчить Вітерман, обходячи машину з іншого боку, та сідаючи за руль. - Швидше в машину, дурень, — люто кидає в сторону розгублено застиглому охоронцеві, бо несподівано у повітрі роздаються гучні постріли.  Сєня падає на землю, хапаючись за ногу. 

- Біс його, це Корецький! – не своїм голосом злякано волає Віктор. - Назаре Петровичу газуємо, і швидше! 

Гримить ще декілька гучних пострілів.

Я не бачу звідки стріляють, але у цей раз здається ціляться по колесах. 

Двері в салон автомобіля залишаються відкритими, бо Сєня так і не встигає сісти.

Чую як Вітерман голосно матюкаючись, з силою натискає на педаль газу. Колеса заверещавши прокручуються на місці та машина глохне. 

Я вже чую якісь викрики зі сторони чорного виходу. 

В цю саму мить Віктор трішки послаблює хватку, відволікшись на ті ж самі звуки. Вітерман безглуздо намагається завести машину. А я розумію що це мій шанс. 

Різко розвернувшись до Віктора, з усім відчаєм і ненавистю, що зараз у мені вирують, б'ю йому у носа, та ще шпильку у ногу встромлюю.

Заволавши від болю, Віктор за інерцією хапається за уражене місце, таким чином остаточно випускаючи мене зі своєї хватки. 

Тієї ж миті, я з ривком вистрибую на асфальт, при цьому боляче вдаряючись стегном.

- Віктор, щоб тебе! — волає не своїм голосом Вітерман. - Швидко хапай цю сучку і тягни її назад до машини! 

Але було вже пізно.

У полі мого зору несподівано з'являються люди Корецького на чолі із самим дияволом.

Проклинаючи й матюкаючи все, на чому світ стоїть, Вітерман ще раз б'є по газах і Aston Martin, ревучи мотором і кидаючи напризволяще пораненого Сеню, з вереском зривається з місця. 

- За ними! - розлючено гарчить Стас. Та темною горою починає рухатися в мій бік. Його очі дивляться на мене чорними вуглями, спалюючи, огортаючи зловісною пекучою пітьмою. 

Я лише можу безпомічно сидіти на землі, та дивитися у ці темні провалля. 

– Вони мені потрібні живі, але якщо випадково здохнуть, невелика втрата. - карбує чоловік, не відриваючи від мене очей, та простягнувши руки, різко, майже як пір'їнку ставить на ноги, підтримуючи. 

Він зараз має настільки моторошний і зловісний вигляд, що я навіть не відразу помічаю за його широкою спиною блідого Ната. 

На лобі хлопця, майже біля скроні, здулася величезна синюшна гематома. Губи та ніс  теж були розбиті.

Ось як значіть відвернули його увагу.

- Арино, ти в порядку? - побачивши мене хлопець відразу кидається до мене, але Корецький відсторонює його. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍