Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

Морзе: «Люблю тебе». Йому було шкода Джейсона через те, що у того немає отаких спогадів — немає взагалі нічого, що можна пригадати в скрутну хвилину.

— То... — Джейсон, здавалося, не міг поставити запитання.

— Джейсоне, у тебе є друзі, — сказав йому Лео. — А тепер і сестра. Ти не сам.

Талія простягнула руку до Джейсона, і він її узяв.

— Коли мені виповнилося приблизно сім, — промовила вона, — Зевс знову почав навіщати маму. Гадаю, він шкодував, що зруйнував її життя, і, здавалося, якось змінився. Трохи старіший і суворіший, уважніший до мене. На деякий час мамі стало краще. Вона любила, коли Зевс був поряд, приносив їй подарунки, змушував небо гриміти. Вона завжди хотіла більше уваги. У той рік народився ти. Мама... ну, я ніколи не ладнала з нею, але ти дав мені привід залишитися. Ти був таким чарівним. До того ж я не вірила, що мама зможе доглядати за тобою. Авжеж, зрештою Зевс припинив навідуватися. Мабуть, не міг більше витримувати маминих істерик — вона весь час набридала йому з тим, щоб він відвів її до Олімпу, або зробив безсмертною, або вічно прекрасною. Коли він остаточно пішов, мама почала ставати дедалі неврівноваженішою. Приблизно в той час на мене почали нападати чудовиська. Мама звинувачувала Геру. Вона стверджувала, що богиня приходила і по тебе... що Гера ледве стерпіла моє народження, адже дві дитини-напівбоги з однієї родини — занадто серйозна образа. Мама навіть казала, що не хотіла називати тебе Джейсоном, але Зевс наполіг — щоб потішити Геру, тому що богині подобалось це ім’я. Я гадки не мала, у що вірити.

Лео вертів у руках мідні дроти. Він почувався зайвим. Йому не слід було слухати цю розмову, та через неї він уперше за весь час отримав можливість краще пізнати Джейсона. Тепер Лео наче надолужував ті чотири місяці дружби в «Школі дикунів», що були просто фантазією.

— Як вас розділили? — запитав він.

Талія стиснула братову руку.

— Якщо б я знала, що ти живий... О, боги, усе б було інакше. Та коли тобі було два, мама зібрала нас на родинну відпустку. Ми поїхали на північ, до парку, який вона хотіла нам показати. Пам’ятаю, як думала, що це дивно, бо мама ніколи нас нікуди не возила, а ще — вона була дуже знервованою. Я тримала тебе за руку, коли ми йшли до того великого будинку посеред парку, і... — Вона зробила тремтливий подих. — Мама сказала мені піти назад до машини і принести кошик з їжею. Мені не хотілося залишати тебе наодинці з нею, але це було лише на декілька хвилин. Коли я повернулася... мама стояла навколішки на кам’яних сходах, охопила себе руками і плакала. Вона сказала... сказала, що ти зник. Сказала, що Гера забрала тебе і тепер ти все одно що мертвий. Я не знала, що вона зробила. Боялась, що вона цілковито втратила глузд. Я оббігала весь парк, але ти просто зник. Їй довелось тягти мене волоком до авто, а я пхалася і волала. Наступні декілька днів у мене була істерика. Я не все пам’ятаю, але я викликала поліцію, і вони довго допитували маму. Після цього ми посварилися. Вона сказала, що я зрадила її, що я мала б бути для неї підтримкою, наче тільки вона може бути важливою... Зрештою мій терпець урвався. Твоє зникнення було останньою краплею. Я втекла з дому і ніколи не поверталася, навіть коли мама померла декілька років тому. Я думала, що ти зник назавжди. Окрім тебе, я ніколи нікому про це не розповідала — навіть Аннабет чи Луці, моїм ліпшим друзям. Просто це було занадто болісним.

— Хірон знав. — Голос Джейсона наче лунав здалеку. — Коли я дістався до табору, він кинув на мене один погляд і сказав: «Ти мусив померти».

— Це неможливо, — наполягла Талія. — Я ніколи йому не розповідала.

— Агов, — сказав Лео. — Головне, що тепер ви разом, еге ж? Вам двом дуже пощастило.

Талія кивнула.

— Лео має рацію. Подивись на себе. Ти мого віку.

Ти став дорослим.

— Але де я був? — сказав Джейсон. — Як я міг бути зниклим увесь цей час? А ще ця римська нісенітниця...

Талія нахмурилась.

— Римська нісенітниця?

— Твій брат говорить латиною, — сказав Лео. — Кличе богів римськими іменами, а ще у нього є татуювання.

Лео вказав на позначки на Джейсоновій руці. А потім видав Талії короткий виклад про решту дивних речей, що стались: як Борей перетворився на Аквілона, як Лікаон називав Джейсона «дитинчам Рима» і як вовки відступили, коли Джейсон заговорив до них латиною.

Талія щипнула тятиву.

— Латина. Зевс іноді говорив латиною, коли вдруге прийшов до мами. Як я казала, він здавався іншим, більш офіційним.

— Гадаєш, він був у римській подобі? — запитав Джейсон. — І тому я вважаю себе дитиною Юпітера?

— Можливо, — відповіла Талія. — Я ніколи не чула, щоб траплялось щось подібне, але це може пояснити, чому ти думаєш як римлянин і чому говориш латиною, а не давньою грецькою. Це б робило тебе єдиним у своєму роді. І все ж, це не пояснює, як ти вцілів без Табору напівкровок. Дитина Зевса, або Юпітера, називай його як бажаєш, — чудовиська б не відставали від тебе. Коли б ти був на самоті, то мусив померти багато років тому. Я впевнена, що не вціліла б без друзів. Тобі знадобились би тренування, безпечний притулок...

— Він не був на самоті, — ляпнув Лео. — Ми чули про інших таких, як він.

Талія здивовано на нього подивилась.

— Що ти маєш на увазі?

Лео розповів їй про порізану футболку в універмазі Медеї і про випадок із циклопами, як вони почули про дитину Меркурія, яка говорила латиною.

— Немає якогось іншого місця для напівбогів? — запитав Лео. — Тобто окрім Табору напівкровок? Можливо, якийсь скажений учитель латини викрадає дітей богів і вчить їх думати, як римляни.

Щойно він це промовив, то зрозумів, наскільки безглуздо прозвучала ця думка. Блискучі блакитні очі Талії зосереджено його розглядали, через що він почувався підозрюваним на допиті.