Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

— Моя вовчиця каже, що в мене обмаль часу, і має рацію. Але ми повинні поговорити. Сядьмо.

Пайпер зробила навіть краще. Вона звалилась з ніг. І розбила б свою голову об кам’яну підлогу, коли б її не спіймав Хедж.

Талія ринулася до Пайпер.

— Що з нею? А... можете не відповідати. Бачу. Переохолодження. Щиколотка. — Вона суворо глянула на Хеджа. — Хіба ви не володієте природним зціленням?

Хедж фиркнув.

— А чому, ти гадаєш, вона має такий чудовий вигляд? Не відчуваєш запаху «Гаторейда»?

Талія вперше поглянула на Лео, і, авжеж, це був обвинувальний погляд, типу: «Чому ти дозволив козлу бути лікарем?» Наче Лео в тому винний.

— Ти і сатир, — наказала Талія, — віднесіть дівчину до моєї подруги біля входу. Фібі — відмінний цілитель.

— Там холодно! — сказав Хедж. — Я відморожу собі роги.

Та Лео зрозумів, що вони тут небажані.

— Ходімо, Хедж. Цим двом треба побалакати.

— Гм... Добре, — пробурчав сатир. — Не пощастило навіть нікому голову проломити.

Хедж поніс Пайпер до виходу. Лео хотів було піти за ним, але Джейсон кликнув:

— Узагалі-то, старий, не міг би ти... залишитися?

Лео побачив у Джейсонових очах щось неочікуване: його приятель просив підтримки. Він був наляканий.

Лео вишкірився.

— Бути третім зайвим — моя спеціалізація.

Талія, здавалось, не дуже цьому зраділа, і все ж вони сіли біля вогню. Декілька хвилин усі мовчали. Джейсон розглядав сестру, наче якийсь небезпечний прилад, що може вибухнути, якщо неправильно з ним поводитись. Талія начебто почувалася більш розкуто, наче звикла натикатись на речі й дивніші за давно загублених родичів. І все ж вона дивилась на Джейсона як у трансі, можливо, пригадуючи маленького дволітку, який намагався з’їсти степлер. Лео дістав два мідні дроти з кишені і скрутив їх разом.

Зрештою Лео не витримав мовчання.

— То... мисливиці Артеміди. Оця штука зі стосунками — це типу назавжди чи так, час від часу?

Талія витріщилась на нього, наче він щойно еволюціонував з водоростей. О, ця дівчина, безперечно, була йому до вподоби.

Джейсон тикнув його ногою в гомілку.

— Не зважай на Лео. Він просто намагається, ну... позбутися напруження. Але Таліє... що трапилося з нашою родиною? Хто сказав тобі, що я мертвий?

Талія посмикала срібний браслет на зап’ястку. У світлі вогню, у своєму зимовому камуфляжі вона виглядала ледве не як снігова царівна Хіона — точнісінько така ж холодна та прекрасна.

— Ти щось пам’ятаєш? — запитала вона.

Джейсон похитав головою.

— Я прокинувся три дні тому в автобусі разом з Лео та Пайпер.

— У чому ми не винні, — поспішно додав Лео. — Гера вкрала його спогади.

Обличчя Талії напружилося.

— Гера? Звідки ти це знаєш?

Джейсон розповів їй про їхнє завдання: про пророцтво в таборі, про ув’язнення Гери, про захоплення тата Пайпер велетнем і що в них залишилося часу до зимового сонцестояння. Лео втручався, щоб додати найважливіше: як він полагодив дракона, як жбурляв вогняні шари і як приготував відмінні тако.

Талія вміла слухати. Її, здавалось, ніщо не дивувало: чудовиська, пророцтва, відродження мертвих. Та коли Джейсон згадав царя Мідаса, вона лайнулася давньогрецькою.

— Я знала, що слід було спалити той маєток, — сказала вона. — Цей чоловік був небезпечним. Але ми так захопилися переслідуванням Лікаона... що ж, я рада, що ви втекли. То Гера... вона приховувала тебе всі ці роки?

— Не знаю. — Джейсон дістав світлину з кишені. — Вона залишила мені рівно стільки пам’яті, щоб я міг упізнати тебе.

Талія глянула на світлину, і її вираз пом’якшав.

— Забула про це. Я залишила її в Першому Будиночку, так?

Джейсон кивнув.

— Гадаю, Гера хотіла, щоб ми зустрілися. Коли ми приземлились тут, у цій печері... мені здалося, що вона важлива. Наче я знав, що ти десь поряд. Хіба це не шаленство?

— Пусте, — запевнив його Лео. — Нам, безперечно, судилося зустріти твою привабливу сестру.

Талія його проігнорувала. Мабуть, не хотіла видавати, наскільки Лео її вразив.

— Джейсоне, — промовила вона, — коли маєш справу з богами, не буває нічого занадто шаленого. Але тобі не варто довіряти Гері, особливо зважаючи на те, що ми — діти Зевса. Вона ненавидить усіх дітей Зевса.

— Але вона сказала щось про те, що Зевс віддав їй моє життя на знак примирення. У цьому є якийсь сенс?

Обличчя Талії втратило колір.

— О, боги. Мати не... Ти не пам’ятаєш... Ні, авжеж, не пам’ятаєш.

— Що? — запитав Джейсон.

Риси обличчя Талії наче постарішали у світлі вогню, ніби її безсмертя дало тріщину.

— Джейсоне... не знаю, як про це казати. Наша мама була не цілком врівноваженою. Вона привернула увагу Зевса, тому що була актрисою, і вона була вродливою, але слава її зламала. Вона пиячила, робила дурнуваті витівки, потрапляла до жовтої преси. Їй завжди було недостатньо уваги. Навіть до того, як ти народився, ми весь час сварились. Вона... вона знала, що тато — Зевс, і, гадаю, це було для неї занадто. Найбільше досягнення в житті — привернути увагу володаря небес. Тому змиритися з тим, що він пішов, мати не змогла. З богами завжди так... ну... вони не залишаються надовго.

Лео пригадав маму, як вона запевняла його знову й знову, що колись тато повернеться. Але вона ніколи не шаленіла через це. Наче й сама не хотіла, щоб Гефест був поряд — тільки щоб Лео міг познайомитися з батьком. Їй доводилось працювати на безперспективній роботі, мешкати в крихітній квартирі, вона ніколи не мала достатньо грошей — і, здавалось, не переймалася цим. Поки Лео з нею, завжди говорила вона, усе буде гаразд.

Він спостерігав за обличчям Джейсона — той виглядав дедалі більше пригніченим, поки Талія описувала їх маму, — і вперше за весь час він відчув, що не заздрить другу. Лео, можливо, і втратив маму. Можливо, і пережив важкі часи. Та принаймні він пам’ятав її. Він раптом усвідомив, що вистукує на коліні повідомлення азбукою