Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

class="p1">— Я обійшла всю країну, — задумливо промовила Талія. — Ніколи не бачила ознак скаженого вчителя латини чи напівбогів у пурпурових футболках. І все ж...

Вона замішалась, наче їй спало на думку щось тривожне.

— Що? — запитав Джейсон.

Талія похитала головою.

— Мені потрібно поговорити з богинею. Можливо, Артеміда допоможе нам.

— Вона досі говорить до тебе? — запитав Джейсон. — Більшість богів замовкла.

— В Артеміди свої правила, — промовила Талія. — їй доводиться бути обачною, щоб Зевс не дізнався, але вона вважає, що закривати Олімп було безглуздо. Це вона направила нас по сліду Лікаона. Сказала, що це приведе нас до нашого друга.

— Персі Джексон, — здогадався Лео. — Хлопець, якого шукає Аннабет.

Талія кивнула, її обличчя переповнювало занепокоєння.

Лео подумав: чи мав хтось такий самий стурбований вигляд, коли зникав він? Навряд.

— То як до цього причетний Лікаон? — запитав Лео. — І як це пов’язано з нами?

— Ми повинні з’ясувати це якомога швидше, — визнала Талія. — Якщо ваш час скінчується завтра, то зараз ми його гаємо. Еол міг би розповісти...

Біля виходу знову з’явилася біла вовчиця і наполегливо гавкнула.

— Я мушу вирушати. — Талія підвелась. — Інакше загублю слід решти мисливиць. Однак спочатку я доставлю вас до палацу Еола.

— Якщо не можеш, то все гаразд, — сказав Джейсон, але в голосі промайнула нотка засмучення.

— Ой, припини. — Талія посміхнулась і допомогла йому підвестись. — У мене багато років не було брата. Гадаю, я зможу винести декілька хвилин з тобою, перш ніж ти почнеш мене дратувати. А зараз ходімо!

XXXVI ЛЕО

Коли Лео побачив, як чудово влаштувалися Пайпер і Хедж, він украй образився.

Він думав, що вони відморожують свої задні частини тіла в снігу, та виявилось, що мисливиця Фібі поставила сріблястий намет точнісінько на виході з печери. Як їй це вдалось настільки швидко, він гадки не мав, але всередині був керосиновий обігрівач, що підтримував затишну теплінь, і купка зручних декоративних подушок. Пайпер знову мала здоровий вигляд, одягнула нову парку, рукавички і камуфляжні штани, наче мисливиця. Вона, Хедж та Фібі розслаблялись та пили гарячий шоколад.

— О, бути цього не може, — сказав Лео. — Ми сиділи в печері, а вам дістався розкішний намет? Хтось, влаштуйте мені переохолодження. Я хочу гарячого шоколаду і парку!

Фібі фиркнула.

— Хлопчиська, — вимовила вона таким тоном, наче це було найгіршою образою, яку тільки можна було вигадати.

— Усе гаразд, Фібі, — сказала Талія. — їм знадобляться додаткові куртки. І, гадаю, ми можемо поділитися шоколадом.

Фібі щось пробурчала, проте за хвилину Лео і Джейсон теж були вдягнені у сріблясті зимові куртки, які виявились неймовірно легкими і теплими. Гарячий шоколад був першокласним.

— Будьмо! — сказав тренер Хедж. І захрумтів плас- тиковим стаканчиком від термоса.

— Сумніваюсь, що це корисно для вашого травлення, — сказав Лео.

Талія поплескала Пайпер по спині.

— Готова вирушати?

Пайпер кивнула.

— Завдяки Фібі, так. Ви, дівчата, дійсно вправні у виживанні в диких умовах. Я почуваюсь так, наче здатна пробігти десять миль.

Талія підморгнула Джейсону.

— А вона стійка, як на дитину Афродіти. Мені подобається ця дівчина.

— Агов, я теж можу пробігти десять миль, — визвався Лео. — Стійкий хлопчина Гефеста. Ну ж бо, вирушаймо!

Талія, звісно, його проігнорувала.

У Фібі пішло рівно шість секунд на те, щоб усе прибрати, у що Лео не міг повірити. Намет самотужки склався в кубик розміром з упаковку жуйок. Лео хотів попросити в неї креслення, та вони не мали на це часу.

Талія побігла вгору крізь сніг, тримаючись крихітної стежки вздовж гори, і незабаром Лео вже шкодував, що вдавав із себе такого мужнього, тому що мисливиці залишили його далеко позаду.

Тренер Хедж скакав, наче щасливий гірський козел, і підбадьорював їх, як, бувало, робив у школі в дні легкої атлетики.

— Ну ж бо, Вальдес! Прискор ходу! Нумо співати! Була в мене дівчина у Каламазу...

— Нумо мовчати, — обірвала Талія.

Тож вони бігли мовчки.

Лео прилаштувався до Джейсона в кінці групи.

— Як ся маєш, старий?

Джейсонів вираз обличчя був кращою відповіддю: «Недобре».

— Талія так спокійно все сприймає, — сказав Джейсон. — Наче нема нічого особливого в тому, що я з’явився. Не знаю, на що сподівався, і все ж... несхожа вона на мене. Вона здається такою стриманою.

— Агов, вона змирилася з втратою пам’яті, — відповів Лео. — До того ж вона мала більше часу, щоб звикнутись із життям напівбога. Б’єшся з чудовиськами, розмовляєш з богами деякий час — і, мабуть, звикаєш до несподіванок.

— Можливо. Я просто хочу зрозуміти, що сталося, коли мені виповнилося два роки, чому мама полишила мене. Талія втекла через мене.

— Ну, що б не сталося, ти в цьому не винний. І твоя сестра досить прикольна. Вона багато в чому схожа на тебе.

Джейсон відповів на це мовчанням. Чи сказав він те, що було треба, запитав себе Лео. Він хотів, щоб Джейсону стало краще, але це було далеко поза його зоною комфорту.

Якби ж він міг сунути руку у свій пояс і дістати гайковий ключ, щоб полагодити пам’ять Джейсона, можливо, маленький молоточок — стукнути в місце, що заїло, і змусити все працювати правильно. Так було б набагато легше, ніж намагатись усе обговорити. «Невправний з органічними формами життя». Дякую за ці спадкові властивості, татку.

Він так загубився у своїх думках, що не побачив, як мисливиці зупинились. Він врізався в Талію і ледве не скинув їх обох з гори. На щастя, мисливиця була спритною. Вона утримала їх обох на ногах, а потім вказала на вгору.

— Це, — Лео задихався, — дійсно велика скеля.

Вони стояли біля верхів’я піка Пайкс. Світ унизу ховався під хмарами. Повітря було таким розрідженим, що Лео ледве міг дихати. Настала ніч, але сяяв повний місяць, і зірки були неймовірними. На північ і