Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

Епілог

Через двадцять років

Потираючи поперек від втоми, Ліра дивилася на те, як Азур майстрував маленьке ліжечко для їхньої дитини. Щоправда, до того, як ліжечко знадобиться, повинно минути ще багато часу, усе-таки феї після народження впадають у сплячку майже на двадцять років, щоб вбирати в себе сонячне світло, росу й енергію світу. Взагалі, у когось минає дев'ятнадцять років шість, сім, дев’ять  місяців. По суті, у місяцях немає точного показника, все залежить від конкретної феї.

– Не втомився? – співчутливо поцікавилася біловолоса фея, позіхнувши.

Останнім часом у неї було все менше сил на те, щоб бігати навколо. Хоча, найскладніший етап заснування поселення фей за межами лісу вони вже давно пройшли, тому бігати багато непотрібно. Звісно, не без дрібних неприємностей, але нічого не відбувається швидко і гладко. У всьому треба докладати зусиль, якщо справді цього хочеш.

І, на їхній подив, найскладніше було домовитися з людьми. Для держави людей не тільки земля навколо лісу, а й сам ліс був їхньою територією. Все-таки, як не крути, але феї були відсутні занадто довго. Люди не хотіли поступатися, створюючи ще одну державу, а бажали, щоб феї стали їхньою частиною. Але, природно, горді феї цього теж не хотіли. Бути підконтрольними комусь – це не те, чого вони бажали, оголосивши всьому світу про своє існування. Утім, іти на відкритий конфлікт, створюючи хаос у світі, не хотів ніхто .

Звісно, коли чогось бажаєш, потрібно чимось жертвувати. Феї ніколи не були нерозумними істотами. Так, вони могли затаїти образу й помститися, якщо їх спровокувати, але свою частину відповідальності вони добре усвідомлювали. Тому, як для фей, так і для людей, які не змогли б протистояти чарівним створінням, найкращим способом дійти спільного рішення був дружній договір.

Надавши людям найкращі торговельні домовленості, а також запропонувавши свою дружбу на випадок непередбачуваних обставин, усе закінчилося. А з Габріелем, вічно молодим графом, переговори були напрочуд швидкими. Кому ж не хочеться випробувати удачу і створити пару з феєю, а це можливо тільки при тісному контакті. І цим тісним контактом став щорічний бал для підтримки дружби в палаці Короля людської держави.

Почувши якийсь крик, Ліра від несподіванки здригнулася, подивившись на галявину сусіднього будинку. Це був будинок Ніли. Хоч більшу частину часу її подруга проводила на землях драконів, поруч зі своїм Імператором, вона завжди знаходила час, щоб повернутися і провести час з іншими феями. Благо, завдяки договорам між країнами феї тепер могли літати скрізь, не побоюючись порушити чужі правила.

– Що відбувається? – запитала Ліра, покосившись на Азура.

– Не знаю. Здається, Ніла радіє, – байдуже знизав плечима чоловік, помітивши свого тестя на галявині з іншого боку їхнього будинку. Здається, сьогодні він знову збирався пройти на територію лісу, щоб подивитися на свою доньку, яка ще не прокинулася від сплячки.

Стиснувши губи, Азур важко зітхнув, розуміючи, що на нього чекає та сама доля. Протягом двадцяти років він не зможе в будь-який момент подивитися на свою дочку, адже ліс закритий для них. Взагалі, до першої вагітності, а саме вагітності Міари, взагалі ніхто не міг заходити на територію лісу, крім фей. Але, звісно ж, чоловіки теж хотіли побачити своїх дітей, тож феї провели збори і вирішили, що зможуть створити безпечний прохід для чоловіків і відкривати його щодня на годину. Якщо хтось захоче подивитися на свою доньку, тоді це буде можливо тільки в певний час.

– Ще п'ять років і в мене народитися сестра, – помітивши погляд Азура, весело посміхнулася Ліра. – До речі, твої батьки ще не прилетіли з відпочинку?

– Ще ні, – похитав головою чоловік, важко зітхнувши. Його батьки побудували собі дім поруч зі «сватами», половину року живучи в поселенні фей, а половину – у своєму будинку на землях драконів. – А нам ще двадцять років чекати, доки наша донька зміцніє і буде поруч, – стиснувши губи, невесело зауважив дракон. Звісно, в тому, щоб почекати не було нічого поганого, поки дитина здорова, але він розумів, як це буде складно.

Потерши лоб рукою, Азур вирішив, що витратить цей час, щоб підготувати все для своєї дочки. Зробить усі меблі для її кімнати власноруч, різні іграшки і взагалі, приділятиме цьому заняттю щодня не менше години. Після роботи, щоб полегшити тугу, буде щось створювати.

– Ліро! – почув він збуджений крик, ледь помітно здригнувшись.

Взагалі, за останні двадцять років життя з феями Азуру довелося зізнатися, що він ніколи не був настільки соціально товариським. Починаючи з будівництва будинків і закінчуючи створенням структури правил і законів у їхньому поселенні, він завжди був десь у натовпі. Тепер же постійні жителі селища займалися торгівлею з іншими расами, хтось побудував заїжджий двір для гостей, ресторани з їжею фей і все, що тільки можна.

– Я вагітна! – відволікшись на секунду від своїх думок, почув він збуджений голос Ніли.

– Що ти сказала? – ахнула Ліра.

– Я вагітна! Вагітна! Тепер наші доньки стануть подругами й зростатимуть разом. Це так чудово, не дарма ми з Еріоном старалися, – гордо видихнула рудоволоса фея.

Прикривши очі рукою, Азур ледь помітно усміхнувся, все ще звикаючи до часом надмірної відкритості фей. Але, в будь-якому разі, вони старалися. Це можна зрозуміти буквально.

– Я не можу в це повірити, – простягнула Ліра, вставши і починаючи збуджено кружляти на місці разом із Нілою. – Це подарунок долі для нас. А Еріон уже знає?

– Один із його посіпак уже полетів повідомити цю новину, – пробурчала похмуро Ніла. Після того, як одна дуже смілива, на думку Еріона людина, надавала його парі знаки уваги, у Ніли несподівано з'явилися два охоронці дракона. – Це так засмучує.

– Не кажи так, він же теж старається і, впевнена, хотів би зараз бути поруч... – з розумінням прошепотіла Ліра, а потім скрикнула, схопившись за живіт. – Що відбувається? Я народжую?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍