Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

Через два дні Міша забирає мене з дому на побачення. Напевно, я ще так не намагалася для нього виглядати якомога привабливіше. Але сьогодні щось розхвилювалася, перебрала все, що знайшлось у шафі. Збиралася навіть збігати до сестри і її гардероб потрясти на найкращий варіант для прогулянки з Ведмедем.

Все-таки в підсумку вибрала надіти легку суконьку, босоніжки з тонкими ремінцями на стійкій платформі. Погода приємна, сонячна, немов розташовує до легкості. І настрій такий же ванільно-романтичний.

Міша подзвонив, що вже на місці, коли мені залишалося завити трошки пасма. Сподіваюся, він помітить мої старання. Хіхікаю та чепурюся для зустрічі з коханим.

О так, Ведмідь помітив!

Спершу видав захоплений рик. Потім вручив мені величезний букет червоних троянд. І так закрутив, що я розхвилювалася, як би сукню не загубити з першої хвилини побачення.

Сукню не загубила, а от щодо голови не впевнена. Мишко в білій сорочці, з накинутим стильним піджаком. Сяє променистою посмішкою. Неймовірний зеленоокий красень і мій. Незвично бачити Дарського не в його улюбленому спортивному одязі. Але і таким він мені подобається. Милу-у-уюся... А метелики заклично тремтять у животі.

Приїжджаємо на набережну. Міша підводить до місця стоянки прогулянкових катерів. У мене перехоплює подих, коли розумію, де він вирішив влаштувати побачення. Ще й тягне до найрозкішнішої, білосніжної яхти, що грайливо погойдується на хвилях.

Очманіти! А казав, що просто прогуляємося в пошуках місць для поцілунків.

- Мишко! У нас буде справжнє побачення на яхті? - видихаю захоплено, міцніше хапаючись за руку хлопця.

- Еге, довелося погодитися. Вони ж вдень і вночі ганялися за мною, щоб подарувати можливість плавати і милуватися заходом сонця, - завзято гмикає Ведмідь, прикриваючи посмішку.

- Ось зараз я точно не повірю в акцію.

- Гаразд-гаразд, Зірочко. Зізнаюсь як є. Я вже збирався для тебе раніше влаштувати таке побачення. Але потім не склалося, - знизує плечима, не договорюючи. - Зате зараз нам не завадить ніхто і ніщо! Тож я запрошую вас на борт, Аліно Самвелівно!

- О-о... ви такі офіційні, Михайло Єгоровичу!

Пирскаю від сміху і даю себе до трапу вести.

- Я ще й не так можу, коли зі мною поруч кохана дівчина.

Міша, напевно, вирішив сьогодні втопити, якщо не в річці, то в чарівності певно. Підхоплює на руки і заносить таким чином на палубу.

Там нас радо зустрічає капітан, обіцяє, що ми його присутності навіть не помітимо. І незабаром, дійсно, зникає в кабінці для управління судном. В моїх очах ця яхта майже що цілий корабель. Дуже багато простору на нижній палубі, є драбинка на оглядовий майданчик з другого ярусу. І там же каюта для відпочинку - виглядає як люксовий номер в готелі.

- Міш, ми ж не запливемо так далеко, що потім мої батьки в розшук оголосять? - у перші хвилини відправлення згадуються мої неспокійні тато і мама.

Вони-то в курсі тепер, що я на побаченні. Знають, з кого здирати шкуру. Хоча Ведмідь на це лише віджартовується, мовляв, шкура відросте, аби зі мною довше час провести.

- Ще рано, Алінко. Встигнемо зганяти до Індійського океану. Та й скільки там плисти, - махає на воду, посміюючись. - Навряд чи помітимо відстань. Ну, я так точно, поплив вже й без яхти, - проникливо далі говорить, нахиляє голову і накриває мої губи своїми.

І я не сумніваюся, що з таким Ведмедем можу загубитися десь звідси далеко, і дуже нескоро схаменутися…

Щось таке і трапляється. Дуже швидко я відпускаю всі думки, де ми пливемо і куди, і просто насолоджуюся нашою водною прогулянкою. Ми якийсь час сидимо на нижній палубі, до того ж, я на колінах Ведмедя, притулившись до нього спиною. Про щось базікаємо, іноді й сміємося, або мовчимо. У будь-якому випадку, залишається відчуття, як нам добре. Ми ж разом, ми кохаємо одне одного. Кожну мить хочеться в пам'яті залишати назавжди.

- Алінко, а ти вже перестала вірити у ворожіння? Ну, в ті мітки, або знаки... як там вони називаються?

Несподівано Міша піднімає не найзручнішу тему.

- А як я перестану, якщо ти збувся у мене, такий незрівнянний із зіркою і півмісяцем? - без роздумів відповідаю з легкістю.

- Раптом би хтось навмисно намалював?

Розвертаюся до свого нетямущого хлопця.

- Міш, вони є, я своїми очима бачила. Розумію, це дурість. Але зійшлося ж? Отже, мій вибір правильний. Я кохаю тебе, і це найголовніше.

Ведмідь у відповідь обіймає мене ще міцніше, але погляд якийсь задумливий, звернений на хвилі. Начебто я не ясно дала зрозуміти, як він мені потрібен. Саме він!