Джон Апдайк - Іствікські відьми

інших. Для себе їй вистачає везіння». І це була правда: Монті втратив силу-силенну родинних грошей, будучи одруженим із Зукі, та це просто списали на його власну спокійну дурість. От він ніколи не пітнів. Страждав на гормональну нестачу багатіїв — неспроможність уявити для себе перспективу важкої праці. Його тіло було майже безволосе, і мав він такий жіночий, м’який зад.

— Мабуть, Ґрета добра в ліжку, — сказала Зукі. — Всі ті kinder. Цілих fünf.

Якось Нефф відкрив Александрі, що Ґрета палка, але повільна, кінчає дуже нескоро, зате старається наполегливо. З неї б вийшла лиха відьма: ох уже ці вбивчі німці.

— Треба гарно поводитися з нею, — сказала Александра, повертаючись до теми Джейн. — Учора розмовляла з нею по телефону, була просто вражена, яка вона злюча. Та дамочка просто палає.

Зукі оглянула свою подругу, бо ж прозвучало дещо фальшиво. В Александри завелася якась нова інтрижка, якийсь новий чоловік. За частку секунди, поки Зукі дивилася, Генк своїм висолопленим сірим веймаранерським язиком злизав два крекери з тарілки, поставленої на старезну соснову скриню, яку торговець старожитностями реставрував під кавовий столик. Зукі любила свої пошморгані, старі меблі; в них була якась своя геральдика, як у костюма з лахміття, вдягненого співаком сопрано в другому акті опери. Генків язик саме повертався за сиром, коли Зукі вловила цей рух краєм ока й ляснула його по морді; та була як гума, ніби жорстка автомобільна шина, тож від удару в неї заболіли пальці.

— Ах ти ж паскудник, — сказала вона псу, а тоді подрузі: — Зліша за всіх? — маючи на увазі їх двох.

Вона гучно відсьорбнула чистого бурбону. Пила віскі влітку і взимку, а причиною цьому, про яку вона вже геть і забула, було те, що її хлопець у Корнелі якось сказав їй, ніби від цього в її зелених очах починають миготіти золотаві блискітки. З того ж марнославства вона носила коричневі сонцезахисні окуляри й замшевий одяг із тваринним відливом.

— О, так. Ми з тобою ще в гарній формі, — відповіла більша, старша жінка, її думки попливли від цієї іронії до предмета тієї розмови з Джейн — нового чоловіка в місті, з маєтку Леноксів. Проте навіть витаючи десь ген-ген — її думки, ніби пасажир у літаку, котрий, переборюючи відчуття страху за своє життя, під час злету зиркає донизу, щоб подивуватися глянсовою чіткістю й славністю Землі (будинки та їхні дахи вирізняються настільки чітко, так майстерно зведені, а озера — справжнісінькі тобі ковзанки, такі, які наші батьки заливали на подвір’ях у Різдвяну пору, доки ми спали; і все це — правда, навіть мапи — правда!), — відмітила, яка ж Зукі гарненька, хай там несе вона якісь нещастя чи ні, з цим скуйовдженим буйним волоссям, навіть її вії виглядають дещо сплутаними після важкого дня набирання текстів і пошуку відповідного слова під жорстким освітленням; її фігура в цьому молочно-зеленавому светрі й чорній замшевій спідниці така пряма й елегантна, живіт плаский, груди пругкі й високі, зад тугенький, а той великий, широкогубий рот на мавпячому личку такий пустотливий, податливий і прегарний.

— О, я знаю про нього! — вигукнула вона, прочитавши думки Александри. — Можу стільки всього розказати, але хотіла ще дочекатися Джейн.

— Я можу й почекати, — сказала Александра, зненацька невдоволено, ніби відчувши холодний протяг того чоловіка та його місце в її думках. — Це нова спідниця?

Їй захотілося торкнутися до неї, погладити її, цю подібну до лані матерію, і те пружне, елегантне стегно під нею.

— Дістала на осінь, — сказала Зукі. — Надто довга, але зараз такі роблять.

Задзвенів дзвінок на кухні: торохтячий, шорсткий звук.

— Ця проводка колись спалить весь будинок, — спророкувала Зукі, прожогом кидаючись геть із нори.

Джейн уже встигла ввійти сама. Виглядала вона блідою, її гостре, гарячооке лице навантажене вайлуватим хутряним тем-о-шентером[18], чиї крикливі клітинки безладно зливалися з клітинками на її шарфі. Також на ній були гетри в смужку. Від Джейн не віяло фізичною красою, як від Зукі, а по всьому її тілу розкинулись невеличкі клаптики асиметрії, однак вона випромінювала принадність, як той волосок розжарення, що випромінює світло. Її волосся було чорне, а рот маленький, строгий і впевнений. Родом вона була з Бостона, і через це здавалося, ніби вона розуміється на всьому.

— Ото той Нефф сука, — почала вона, прочищаючи горло від жаби. — Змушував нас знову і знову грати Гайдна. Назвав мою інтонацію манірною. Манірною. Я розревілася й назвала його бридким чоловічим домінантом.

Вона почула себе й не змогла стриматися від каламбуру:

— Треба було сказати йому домінувати в доміно.

— Такі вже вони є, — легко сказала Зукі. — В такий спосіб вони просять більше любові. Лекса, як завжди, п’є своє дієтичне, «г плюс т». Moi, а я ще більше по бурбону.

— Не варто цього робити, але мені, курва, так болить, що хоч цього разу побуду неслухняною дівкою й попрошу мартіні.

— О, крихітко. Не думаю, що в мене є сухий вермут.

— Все пучком, подруго. Тоді просто хлюпни джину з льодом у винний бокал. Може, в тебе раптом є ще трохи лимонної шкірки?

Холодильник Зукі, такий багатий на лід, йогурт і селеру, бідував на решту продуктів. Вона обідала в дайнері «Немо» в середмісті, за три будинки від редакції газети, якщо минути багетну, цирульню й читальну залу Християнської науки, і вже була призвичаїлась навіть вечеряти там через плітки, які можна почути в «Немо», — весь той гомін іствікського життя навколо неї. Там збиралися старожили, поліція й обслуга автостради, рибалки в не-сезон і щойно збанкрутілі бізнесмени.

— Здається, апельсинів також нема, — сказала вона, тягнучи за дві шухлядки з липкого зеленого металу. — Але я купила персиків на тій розкладці біля четвертої автостради.

— Чи наважусь персик з’їсти? — процитувала Джейн. — Чи у білих флянельових штанах десь на пляжі сісти?[19]

Зукі здригнулася, дивлячись, як заведені руки її співрозмовниці — одна — сухожила й довга від перебирання по струнах, друга — квадратна й повільна від смичка — впилися іржавою, бляклою тертушкою для моркви в зашарілу щічку, найрожевішу частину м’ясистого персика. Джейн вкинула рожеве ошмаття собі у склянку; священну тишу, що западає під час накладення будь-якого закляття, підсилив слабенький «бульк».

— В житті не можна починати пити чистісінький джин ось так рано, — виголосила Джейн із пуританським задоволенням, проте маючи змучений і нетерплячий вигляд.

Вона рушила до «нори» тим своїм моторним, пружним кроком.

Александра винувато простягнулася й вимкнула телевізор, де президент, похмурий, сірощокий чоловік зі страдницькими нечесними