Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Це було так дивно. Ось, вони вже зараз разом сміються. А він тільки розповів їй те, чого вона не знала. Хоча, а якщо він їй збрехав? Ні, не можливо. Хоч в чому, а в тому, що Ян ніколи не бреше вона впевнена. Тому, що і вона така сама, якщо хтось бреше вона дізнається це. А зараз, вона побачила тільки правду в його словах.

– Ех, добре. Вже темніє, нам час їхати назад, – сказав Ян піднімаючись.
– І справді, – погодилась Еліза.

Вони разом склали пледи в багажник та сіли в машину. Ян завів її, і вони поїхали.

                                    ***

Машина ковзала по трасі, розрізаючи темряву своїми фарами. Навколо було тихо і спокійно, а тільки шум дороги переривав монотонне гудіння двигуна. На небі висіли зорі - яскраві, іскряться, як далекі діаманти. Вони розташувалися на чорному відтінку неба, немов невеличкі точки світла на тлі безмежної темряви.

У цій нічній симфонії був і місяць - величезний, яскравий і повний. Він світився на небі як спокійний тихий свідок вічності. Його сяйво розсіювалося на землі, роблячи її темною і таємничою.

Машина мчала по трасі, як човен по спокійній воді, а зорі на небі йшли в танок. Все було настільки спокійно і гармонійно, що в той момент здавалося, що час зупинився і весь світ занурився в цю неповторну красу нічної природи.

Вони мовчки їхали, кожен думав про своє. Але це не додавало якогось дискомфорту чи незручності. Навпаки, здається вони дізнались інші сторони один одного. Тепер їм потрібно просто обдумати.

                                    ***

Нарешті вони під'їхали до Елізиного гуртожитку. Машина зупинилась.

– Дякую за таке чудове побачення, ти мене приємно здивував, – сказала Еліза, вона відверто дивилася на нього, випромінюючи вдячність і захоплення.
– Я радий, що тобі сподобалось, – Ян почував піднесеність від її слів.
– Коли знову зустрінемось? – запитала вона.
– Через три дні, я зайду за тобою, – Ян зізнався в своїх планах.
– Тільки не кидай більше полуниці у вікно, домовились? – дівчина усміхнулася.
– Гаразд, більше не буду, – Ян відповів з жартівливим підтекстом, що їй не варто сумніватись у його словах. – Бувай, до зустрічі.
– Так, до зустрічі, – Еліза виходила з машини, роблячи останні кроки під чудовим нічним небом, що мерехтіло зірками.

Еліза зачинила двері та відійшла від машини. Ян завів її та поїхав. Дівчина, ще трохи постояла, поки машина повністю не зникла. Видихнула та зайшла у гуртожиток. Піднявшись до своєї кімнати, вона відчинила двері та увійшла. Двері зачинилися.

В кімнаті нікого не було. Тому вона швиденько прийняла душ та лягла у ліжко накрившись тонкою ковдрою. Повністю зморена, Еліза заплющила очі та заснула спокійним сном.