Абір Мукерджі - Необхідне зло, Абір Мукерджі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спокійний у вас вечір? — поцікавилась Енні, обмахуючись газетою, яку взяла з журнального столика.
— Саме так, міс Грант,— відгукнувсь я.— Мати Не Здавайся хотіла влаштувати йому сьогодні побачення з дівчиною, та хлопець не квапиться заводити родину. Сказав, що це через те, що я примушую його працювати день і ніч.
Не Здавайся криво посміхнувся.
— Тому нас не видно й не чутно.
— Що б сказала його мати, почувши, що ви називаєте її сина Не Здавайся? — зауважила вона.— Заради Бога, Семе. Ви могли б хоч спробувати вимовити ім’я.
Ми з Не Здавайся перезирнулися.
— Якщо йому не подобається, можу називати його Банті.
— Прошу? — розгубилася Енні.
Сержант зашарівся.
— Не Здавайся мене цілком улаштовує,— квапливо заявив він.
Сандеш приніс напої і тихенько вийшов із кімнати, натиснувши по дорозі кнопку вентилятора на стелі.
— Хай би там як, міс Ґрант,— сказав я,— як ви бачите, ми з Банті дуже зайняті. Чим можемо вам допомогти? Чи ви просто завітали поточити баляси?
Вона зробила ще один ковток віскі, цього разу значно більший.
— Власне, я прийшла просити, щоб ви більше не втручались у мої справи.
Я напустив на себе такого невинного вигляду, що йому і святий Франциск Ассізький позаздрив би.
— Боюсь, вам доведеться пояснити, міс Ґрант. І гадки не маю, про що ви.
Мої слова її не дуже переконали.
— Тож ви не розмовляли про мене з містером Пілом?
— Кого ви назвали?
— Чарлі Піла, адвоката.
— Це ім’я мені нічого не каже,— знизав я плечима.
— А от він, схоже, вас знає, Семе.
— Такий собі старий із великим носом? — Мене немов осяяло раптом.— Тепер пригадую, що зустрічався з ним якось у «Калькуттському клубі». Непоганий хлопець... Якщо вам, звісно, такі подобаються.
— Він казав, що ви йому щось таке про мене розповідали. І фраза «Підозра у співучасті в убивстві» випливала не один раз.
Я хмикнув і почухав потилицю.
— Зухвале звинувачення. Ми з ним і п’яти хвилин не проговорили.
— І за цей час ви встигли заплямувати мою репутацію? Чому ви взагалі про мене згадали?
— Чоловік стверджував, що він ваш приятель.
— Аж так? — Вона схрестила руки на грудях.— А він каже, що ви знали, що ми кілька разів обідали разом. Ви шпигуєте за мною, Семе?
— Авжеж, ні,— сказав я.— Може, то Не Здавайся щось таке згадував. Він знає все, що відбувається в цьому місті.
Не зовсім це правда. Не Здавайся навіть гадки не має, що відбувається в сусідньому борделі, не кажучи вже про решту міста.
А правда полягає в тому, що я платив кільком інформаторам, від рикш до крамарів. І одним із них був швейцар «Великого східного готелю».
— Якщо ви не проти,— втрутився Не Здавайся,— мені потрібно йти.
І він пішов, трохи квапливіше, ніж того вимагали добрі манери.
— Тож старий Чарлі Піл у вас закохався? — поцікавивсь я.
— Не розумію, чому це вас так цікавить, капітане Віндгем,— відрізала вона.
— Геть не цікавить. Але якщо хочете знати мою думку, то він принаймні на п’ятнадцять років старший за вас. Скільки це йому, сорок?
Мені здалося, що я помітив на її губах легеньку посмішку.
— Він сказав, тридцять п’ять.
А Чарлі Піл ще більший брехун, аніж я.
— І ви йому повірили? — удавано здивувавсь я.— Можу попросити Не Здавайся перевірити, якщо хочете.
— У цьому немає потреби, Семе.— Вона знову пригубила віскі.
Час брати ініціативу у свої руки.
— І навіщо ви ходили обідати з таким нудним чоловіком? — запитав я.— Траплялися мені трупи, значно живіші за нього. Я з ним п’ять хвилин поговорив, а вже відчув, як зістарився. Якщо і далі з ним зустрічатиметесь, не встигнете й оком мигнути, як матимете вигляд на шістдесят.
— Тож, руйнуючи мою репутацію, ви робили мені послугу?
— Я вже казав, що нічого не робив... Та якщо вам так хочеться...
Вона помовчала, тоді підняла келих.
— Добавку не запропонуєте?
Я взяв келих і пішов до буфета.
— Є ще одна причина, чому я тут,— сказала вона, доки я наливав віскі.
— І що це? — запитав я, стоячи до неї спиною.
— Аді Сай.
Я повернувся, намагаючись зберігати спокій.
— Що вам про нього відомо?
— Я чула, що його сьогодні вбили. І що ви були поруч із ним, коли це сталося.
— Звідки ви це почули? — Я передав їй келих.
— Годі вам, Семе,— відмахнулася вона.— Чи ви гадаєте, що лише Не Здавайся відомо, що відбувається в місті? У мене зв’язки у «Стейтсмені». У завтрашньому номері опублікують репортаж із місця злочину.
— А ви прийшли дізнатися, чи не поранено мене? — запитав я.— Дуже зворушливо.
— Ні,— рішуче заявила вона.— Прийшла розпитати вас, що сталося. Аді був моїм другом. Ми познайомилися минулого року на прийомі. Відтоді я кілька разів зустрічалася з ним та іншими членами його родини.
Не очікував я почути, що принц був приятелем Енні.
— Самі знаєте, що я нічого не можу вам розповісти.
— Ну хоч скажіть, коли похорон.
— Навіщо?
— Бо я хочу бути присутньою.
Я похитав головою.
— У Калькутті похорону не буде. Усе, що мені відомо,— тіло повезуть до Самбалпура, тільки-но зможуть.
Надовго вона не затрималася. Допила своє віскі, пройшла до вітальні й поцілувала мене в щічку. Я зачинив за нею двері й повільно видихнув.
П’ять
ієї ночі я лежав у своєму ліжку, задихаючись від спеки.Голова була важкою, думки плуталися, мов у тумані. Очі сльозилися, з носа текло, на додачу ще й калатало у скронях, такий собі нескінченний барабанний бій болю.
Випадковий спостерігач, певне, вирішив би, що я зліг із застудою, але посвячені про все б одразу здогадалися. Перші симптоми абстинентного синдрому.
Варто зазначити, що я не наркоман, чи як то кажуть — приятель опію. Приятель... Навіть у вимові слова чується певне злорадство, і цей термін аж ніяк не можна застосувати до мене. Я звертався до нього суто з медичних міркувань.
Кажуть, що до опію, якщо приймати його помірно, важко звикнути. Це одна із причин, чому після війни я обрав саме його. Тож коли я вперше пережив ломку, для мене це стало справжнім шоком. Та за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідне зло, Абір Мукерджі», після закриття браузера.