Симон Петлюра - Московська воша, Симон Петлюра
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Самі ви, голубчики, з власної охоти до нас прилучилися, то тепер і робіть те, що ми вам наказуємо. Тільки робіть, як слід, не лінуйтеся. Усе, що зробите, нам віддавайте та ще й дякуйте нам, що ми згодились вас до себе прийняти і не горюйте, і не жалійтесь на ваше життя, бо «Москва сльозам не вірить».
— Отож тепер Україна й живе підбита Москвою. Ніяких самостійних прав, як незалежна держава, вона не має, не має вона ні свого війська, ні фльоти, ні своїх власних залізниць та пароплавів, ні пошти, ні телеграфа, ні нарешті права розпоряджатися своїм господарством.
— Бо, бачиш, по совітському праву все це спільне і належить «Союзові Соціялістичних Республік», а на ділі Москві. А з цього таке виходе: наш хліб, наше вугілля, цукор, залізо, тютюн, сіль, одним словом — все, що на Україні з землі чи з-під землі добувається, всім цим, як хоче, так і розпоряджається Москва. Отож і виходить: ми працюємо до сьомого поту, а те, що з праці нашої добуваємо, то Москва забирає собі дурно, як продподаток, продналог тощо.
— Таким побитом прилучення України до Москви потрібно було комуністам для того, щоб мати право визискувати багатства нашої землі. Оце тобі й вигода союзу з Москвою. Вигоду може хто й мас, тільки не Україна. Не дурно ж той цукор, що на українських цукроварнях добувається, коштує в Москві дешевше ніж у нас. Не дурно ж большевики вивезли в 1922 році з України цілі мільйони пудів хліба закордон, а в цей самий час половина України голодувала та так, що не одна тисяча померла з голоду, а були й такі випадки, як от на Запоріжжі та в Херсонщині, що люди один одного убивали, щоб людським м’ясом живитися.
— Кажуть, що воша, кусаючи чоловіка, п’є кров його і з того живе. А большевики гірше від воші: вони не тільки кров нашу п’ють, а й потом запивають. Їхні газети багато пишуть про політику Москви до України та вихвалюють її на всі боки. Ну, то коли правду говорити про цю політику, то одно можна сказати: комуністам Україна потрібна для того, щоб ссати з неї добро її та багатство. Наша земля тепер не наша, а московська, наше Чорне море і пароплави на ньому теж їхні, наші залізниці їм належать, наш цукор, як вугілля і хліб і все, на що багата наша рідна земля, — все це тепер стало їхнім.
9. ЩОДЕННА БРЕХНЯ БОЛЬШЕВИЦЬКА
— Що тепер правда, а що брехня — святий не розбере! Все переплуталося і догори ногами перевернулося. Колись були й газети правдиві й книжки путящі. Прочитавши їх, чоловік більше знав, уму-розуму вчився, на світ божий ясніше дивився. Тепер тих газет та книжок не дістати, хіба що з-під поли у кого позичиш, бо всі книжки і газети большевики заборонили й не дозволяють їх читати, щоб народ правди з них не довідався. Ховають вони, як злодії правду від людей та примушують нас «свої» газети читати та з «їхніх» книжок учитися, гадаючи, що таким чином заб’ють нам баки, голови затуманять та на свою віру перевернуть. Тільки ж газети їхні і вся писанина їхня така нудна та брехнею підбита, що й простий чоловік перестав уже няти віри большевицькій писанині.
— Наприклад. Багато писали і пишуть большевики про революцію в інших країнах. П’ять років нас дурять, що ота революція вже почалася і не сьогодня-завтра кінчиться. Писали про це торік і позаторік. Пишуть про це і сьогодня. А все брехня. Світ як стояв, так і стоїть. Ніде влади большевицької немає, бо тільки ми були такі дурні, що до неї допустили. Ніде й такого беззаконня та насильства немає. Одним словом, ніде на світі не коверзують вони, тільки нам це «щастя» на долю припало. Тим часом большевицькі газети не вгавають і все нам про «всесвітню революцію» в вухах лящать. А на провірку виходе, що все це чистісенька брехня, якою хочуть нас просто спантеличити та правду втаїти.
— І скільки тої брехні вже було, той пощитати не можна.
— Чи пригадуєш, що вони писали про електрифікацію? Казали, що совєтська влада так мудро зробе, що навіть у селах на вулицях будуть електричні ліхтарі стояти, а в наших хатах електричні лямпочки будуть світити.
«Ми асветім вашу Украіну» — галасували большевики. Ну й освітили: ніякої електрифікації вони не запровадили і нових електричних станцій вони не збудували, а ми як світили керосином чи нафтою та лоєм, так і тепер світимо. Одна тільки різниця настала: раніше керосину можна було дістати скільки хочеш, а тепер трудніше стало, так що часто ми й зовсім нічим не світимо.
— Така сама доля трапилась і з справою народньої освіти.
— «Ми дадім вам образованіє», кричали большевики, — «далой безграмотность!».
— А на ділі вийшло так, що шкіл у нас тепер за большевиків стало менше, грамотних не побільшало, шкільні будинки не ремонтуються, а вчителі по кілька місяців платні за свою працю не отримують і коли б самі селяни їм не допомагали, то хто зна з чого б вони бідолашні, й жили. Одним словом, з большевицьких обіцянок нічого не вийшло, хіба тільки одного вони доконали — з шкільних будинків ікони повиносили та путні книжки позабирали. Оце й вся їхня «реформа» в справі освіти.
— Можна б було без кінця і краю пригадувати, якою брехнею живуть большевицькі газети і як вони дурять нею людей. Та брехливе слово їхнє, що його з дня на день, на протязі п’яти років вони тільки й знають, що на всі лади переплескують, навчило вже навіть дурнів не вірити їм.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Московська воша, Симон Петлюра», після закриття браузера.