Марісса Вольф - Син маминої подруги, Марісса Вольф

6

Марія

 

Мій потяг прибував о 7 ранку. Квартира вже була знайдена і оплачена заздалегідь. Я наполягла, щоб вона була не в центрі, а всього в парі - трійці зупинок метро від нього. Водити авто я не вміла і не хотіла вчитися. А так і місто заодно повивчаю.

Сьогодні на 10 ранку у мене призначено співбесіду. Вона пройде з партнером Миколи по бізнесу - Романом. Відділу маркетингу у них немає, нікого з маркетологів теж, тому тільки керівництво. А оскільки з Миколою я співбесід не хотіла, то він під якимось пристойним приводом на мою сьогоднішню не потрапить. Буде тільки Роман.

Хвилювалася я? Ні. І не тому, що мене візьмуть. Я і так собі роботу можу знайти, мене в будь-яке місце з моїм досвідом візьмуть. Я просто сприймала все, що відбувається як маленьку пригоду.

Мене тягнуло до Миколи. Але чи був цей потяг тільки фізичним? Я знала його все своє життя. Знала, що і як йому треба сказати, щоб домогтися бажаного. З одного боку - це захоплювало, з іншого - від цього ставало страшенно нудно. Хоча, може він дійсно змінився? Саме це я і збиралася з'ясувати.

 

Микола зустрів мене з величезним букетом червоних троянд. Таких, які мені подобаються. Що, втім, не дивно. Він же теж знав мене все своє життя.

У таксі я поклала букет на сидіння між нами. Він здивовано повів бровою, але ні слова не сказав. А я не стала нічого пояснювати. Та й що тут поясниш – я щойно з потягу, в душі не була, та й усі думки зайняті майбутньою співбесідою. Тому я старанно відводила погляд від цього привабливого тіла.

- Заїдемо кудись поснідати? - з надією запропонував Миколай.

- Миколо, я хочу в душ, - жалібно подивилася я на нього.

- В душ так в душ, - відповів він і повернувся до водія. - На МакДрайв, будь ласка, поверни.

 

Майже навіть не розглянувши своє майбутнє житло, я рвонула в душ. Ненавиджу потяги. Купа незнайомих людей в маленькому закритому приміщенні, зі своїми запахами і уподобаннями. Хочеться змити з себе цей наліт випадкового людського спілкування.

Відразу ж захопила з собою змінний одяг і закрила двері на замок.

- Спинку потерти? - пролунало запитання, а потім звук закритих дверей, що ніяк не піддавалися.

- Не зараз, - відповіла я і розсміялася його скривдженому подиву. - Миколо, я до співбесіди готуюся. Для мене це серйозно. І знай, якщо я дізнаюся, що ти якось доклав до цього свою руку, я з тобою більше не буду розмовляти. Ніколи.

У відповідь я почула тишу. Він мене зрозумів. Прекрасно зрозумів. І знав, що якщо я сказала так, то я саме так і зроблю.

Що ж у нього ще є час, щоб скасувати все, що він задумав.

 

Поснідавши чизбургерами з кавою, я була готова до майбутнього рандеву.

- Хочеш, залишайся? - запропонувала я Миколаєві.

- Ні, мені ще по справах треба з'їздити.

- Тоді побажай мені удачі і до першої години на фірмі своєї не з’являйся, - поцілунок в щічку був зовсім не тим, чого хотів хлопець.

- Удачі, Машка. Я в тебе вірю.

- Дякую. Я в себе теж, - посміхнулася я і закрила двері квартири.

 

Біля під'їзду Миколая забрав водій. Я ж пішла розшукувати метро. Благо в нашому столітті є Гугл карти, з їх допомогою я швидко знайшла необхідне місце. Пара зупинок і я буду майже біля потрібного будинку. Піднявшись на ескалаторі з глибин метро і вийшовши на вулицю, я на хвилину завмерла, крутячи задертою вгору головою. Нічого собі яка краса, - думала я про скляні висотки,  що губилися в хмарах. Шикарні машини, шикарні ресторани, шикарні люди навколо. Так, Машка, ну і попала ти.

 

Роман виявився симпатичним чоловіком нашого віку, що з неприхованим інтересом роздивлявся мої стрункі ніжки. Цього мені тільки не вистачало. Знаючи силу ревнощів Миколая, можна тільки припустити, що трапиться з їх дружбою, якщо я раптом встану між хлопцями. Спеціально для таких випадків, коли потрібно скоротити непотрібний потік уваги, я дістала золоте кільце.

- Вибачте, так поспішала, що забула надіти, - одягаючи на безіменний палець, я спритно повернула його так, щоб маленького бордового каменю не було видно.

В очах Романа відразу ж з'явилося розчарування. Що ж, буває.

Попитавши мене про попереднє місце роботи і проведені рекламні кампанії, подивившись їх лендінги і приклади імейл-розсилок, він подивився мені прямо у вічі.

- Маріє, Ви нам повністю підходите. Якщо ми і сума винагороди Вам теж підходимо, це в доларах, звичайно ж (він написав мені на листочку велику чотиризначну цифру), ми будемо чекати Вас завтра о 9 ранку.

- Добре. Завтра так завтра, - відповіла я, здивувавшись тому, як мало саме професійної інформації він у мене запитав. Якщо у них всіх приймають тільки за красиві ноги, то як вони досі успішні? Хоча, це ж айті фірма, де одні програмісти. Там ноги не важливі.

 

Побродивши трохи по центру міста, я здивувалася тому, як легко тисячолітня історія уживається з модернової архітектурою. Величезна кількість іноземців на вулицях була для мене в дивину. У нас в провінції такого немає. Чи зможу я обжитися тут і стати частиною цього міста? Що за питання?! З моїм упертим характером, звичайно, зможу.

Вже біля будинку заскочила в супермаркет, набрала повні пакети продуктів. Вдома наділа коротенькі шортики і топ, включила музику і зробила швидке прибирання квартири. Після цього вирішила приготувати легкий обід - тире - вечерю. Якраз за цим заняттям мене і застав наполегливий дзвінок у двері.

Я відкрила, навіть не дивлячись у вічко.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно