Шекспір Вільям - Гамлет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Ні, з повною.

Ти знаєш, друже мій Дамон,
Юпітера орел
Злетів з престолу, і на трон
Заліз якийсь… павич.

Г о р а ц і о. Ви могли б і в риму.
Г а м л е т. О Гораціо! Тисячу золотих за кожне слово привида! Ти помітив?
Г о р а ц і о. Ще б пак, принце!
Г а м л е т. Коли почали сцену отруєння?
Г о р а ц і о. Я з нього очей не зводив.

Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н повертаються.

Г а м л е т. Ха-ха! Гей, музику! А ну, флейтисти!
Якщо набридла королю вистава,
Вона йому, напевне, нецікава.
А ну, музику!

Г і л ь д е н с т е р н. Люб'язний принце! Можна запросити вас на два слова?
Г а м л е т. Хоч на цілу історію, сер.
Г і л ь д е н с т е р н. Король…
Г а м л е т. Так, сер, що з ним?
Г і л ь д е н с т е р н. Пішов до себе і почуває себе дуже кепсько.
Г а м л е т. Від вина, сер?
Г і л ь д е н с т е р н. Ні, принце, скоріше від жовчі.
Г а м л е т. Дотепніше було б сказати це його лікарю. Якщо я пропишу йому своє проносне, боюсь, щоб жовч не розлилась у нього ще сильніше.
Г і л ь д е н с т е р н. Люб'язний принце, введіть свою мову в якісь межі і не ухиляйтесь так вперто від того, що мені доручено.
Г а м л е т. Будь ласка. Я мовчу і слухаю.
Г і л ь д е н с т е р н. Королева, ваша матінка, надзвичайно засмучена і послала мене до вас.
Г а м л е т. Ласкаво просимо.
Г і л ь д е н с т е р н. Ні, принце, зараз ці люб'язності ні до чого. Якщо ви дасте мені належну відповідь, я виконаю наказ вашої матері. Якщо ні, я попрошу прийняти мої вибачення і піду.
Г а м л е т. Не можу, сер.
Г і л ь д е н с т е р н. Що саме, принце?
Г а м л е т. Дати вам належну відповідь. У мене клепки не на місці. Та хоч яку б я дав відповідь, розпоряджайтесь нею, як знайдете за потрібне. Вірніше, це відноситься до моєї матері. Отже, ні слова більше. До справи. Моя мати, кажете ви…
Р о з е н к р а н ц. В такому разі, ось що. Ваша поведінка, каже вона, її вразила і приголомшила.
Г а м л е т. О дивний син, що так дивує свою матір! А чи не прилипло до цього здивування щось істотніше? Цікаво.
Р о з е н к р а н ц. Вона бажає поговорити з вами у себе в кімнаті, перш ніж ви ляжете спати.
Г а м л е т. Раді коритися, будь вона нам хоч десять разів матір'ю. Чим іще можемо вам служити?
Р о з е н к р а н ц. Принце, ви колись любили мене.
Г а м л е т (показуючи на свої руки). Як і зараз, присягаюсь цим злодійським знаряддям.
Р о з е н к р а н ц. Люб'язний принце! В чому причина вашої недуги? Ви самі відрізаєте шлях до порятунку, ховаючи своє горе від друга.
Г а м л е т. Я потребую службового підвищення.
Р о з е н к р а н ц. Як це можливо, коли сам король вас призначив спадкоємцем данського престолу?
Г а м л е т. Так, сер, але "доки виросте травичка, здохне з голоду лошичка…" — старе прислів'я.
Повертаються музиканти з флейтами.

А, флейти! Дайте мені одну на пробу. Відійдіть вбік. Чому це ви крутитесь навколо мене, ніби хочете загнати в якісь сіті?
Г і л ь д е н с т е р н. О принце, якщо моє співчуття таке нав'язливе, значить така беззастережна моя любов.
Г а м л е т. Я щось не зрозумів. Ну, та все одно. Ось флейта. Заграйте на ній що-небудь.
Г і л ь д е н с т е р н. Я не вмію, принце.
Г а м л е т. Будь ласка.
Г і л ь д е н с т е р н. Повірте, я не вмію.
Г а м л е т. Але я вас прошу.
Г і л ь д е н с т е р н. Та я не знаю, як за це взятися.
Г а м л е т. Це так легко, як брехати. Перебирайте отвори пальцями, вдувайте ротом повітря, і з неї поллється найніжніша музика. Бачите, ось клапани.
Г і л ь д е н с т е р н. Та я не знаю, як ними користуватися. У мене нічого не вийде. Я не вчився.
Г а м л е т. Дивіться ж, з яким брудом ви мене змішали. Ви збираєтесь грати на мені. Вам здається, що мої клапани вам відомі. Ви переконані, що добудете з мене голос моєї таємниці. Ви думаєте, ніби всі мої ноти знизу доверху вам відкриті. А ця маленька дудочка створена саме для гри, у неї чудовий тон, проте ви не можете примусити її говорити. Що ж ви думаєте, зі мною це легше, ніж з флейтою? Назовіть мене яким завгодно інструментом; ви можете лише розстроїти мене, але грати на мені не можна.
Повертається Полоній.
Благослови вас боже, сер!
П о л о н і й. Принце, королева бажає говорити з вами, і негайно.

Г а м л е т. Бачите он ту хмарку, що схожа на верблюда?
П о л о н і й. Їй-богу, бачу, і дійсно – справжнісінький верблюд.
Г а м л е т. По-моєму, вона скидається на ласку.
П о л о н і й. У неї спина як у ласки.
Г а м л е т. Або як у кита.
П о л о н і й. Зовсім як у кита.
Г а м л е т. Ну, то я прийду зараз до матінки. (На бік.) Вони змовились звести мене з розуму! – Я зараз прийду.
П о л о н і й. Так я й доповім.
Г а м л е т. Легко сказати "зараз". – Залиште мене, друзі!

Виходять всі, крім Гамлета.
Тепер якраз пора для чаклування,
Коли скриплять гроби і пекло дише
Заразою. Я міг би пити кров
І на такі діла я зараз здатний,
Яких жахнувся б вранці. Мати кличе.
О серце, не лютуй! І що б не сталось,
Душі Нерона в груди не вселяй.
Я їй скажу безжалісно всю правду
Словами, що разючі, мов кинджал.
Та матір все ж вона мені – рукам
Я волі у нестямності не дам.
(Іде геть.)

Сцена третя

Кімната в замку.
Входять к о р о л ь, Р о з е н к р а н ц і
Г і л ь д е н с т е р н.

К о р о л ь
Я не люблю його, і потурати
Безумству не збираюсь. Приготуйтесь.
Я зараз підпишу оцей наказ
І в Англію відправлю з вами принца.
Наш сан не може витерпіть, щоб всюди
Чекала нас постійна небезпека
В його особі.

Г і л ь д е н с т е р н
Ми готові в путь.
Священне й справедливе намагання
Надійно убезпечити людей,
Достаток і життя яких залежить
Від вашої величності цілком.

Р о з е н к р а н ц
Повинні всі біди остерігатись,
Для того бог нам розум і дає.
Але яка потрібна обережність
Тому, від кого тисячі залежать!
Смерть короля не просто смерть. Вона
Змітає всіх, що поруч з ним стояли.
Це – колесо, що на гірській вершині
Поставлене. До спиць його могутніх
Прикріплені і важелі, й зубці,
Яких не полічити. Ці деталі
Найперші розлетяться, як воно
Покотиться в провалля. Смерть владики
Породжує в народі сум великий.

К о р о л ь
Збирайтеся скоріше у дорогу.
Пора цей жах, що бродить вільно світом,
Стриножити надійно.

Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н
Ми йдемо.

Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Входить П о л о н і й.

П о л о н і й
Пішов наш принц до матері у спальню.
Піду і я, за килимом сховаюсь,
Щоб чути все. Вона його полає,
Та ваша правда: мати не суддя.
Вона небезстороння. Не завадить,
Щоб хтось при цьому був там і таємно
За ним спостерігав. А перед сном
Я ще до вас, володарю, заскочу
І розкажу, що чув.

К о р о л ь
Спасибі, друже.

Полоній виходить.

Смердить моє злодійство до небес.
Прокляття найдавніше – братовбивство –
Мене затаврувало. Я б хотів
Молитися всім серцем, та не можу.
Помилування нічого чекати,
Немає слів, щоб виправдать провину.
І як людина, що мети не знає,
Вагаюсь я й нічого не роблю.
Коли б увесь, від голови до ніг,
Я кров'ю брата вимазаний був,
Невже дощу пошкодувало б небо
Для того, щоб мої відмити руки?
Якби у світі не було злодійства,
Навіщо б знадобилось милосердя?
Ми молимось, шоб бог не дав нам впасти
Або з глибин падіння нас підвів.
Зневірюватись рано. Я упав,
Щоб встати знов. Та що скажу я богу?
"Пробач мені це вбивство"? Так не можна.
Я здобичі назад не повернув.
Все маю, задля чого убивав:
Корону, владу, край і королеву.
За що прощать? За впертість у гріху?
У нас нерідко золотом злочинець
Купує і закон, і правосуддя.
Та нагорі не так. Там без прикрас
Лежать діяння наші перед богом,
І ми на очній ставці із минулим
Повинні дати відповідь за все,
За всі гріхи. То що мені робити?
Покаятись? Розкаяння всесильне,
Якби я тільки каятися зміг!
У грудях темно й грузько, як в болоті.
Моя душа вовтузиться і в'язне
Все глибше й глибше. Ангели, рятуйте!
Навколішки скоріше! Серце вперте!
Розм'якни, мов хрящі у немовляти!
Можливо все ще вдасться відмолить.
(Відходить в глибину і стає навколішки.)

Входить Га м л е т.

Г а м л е т
Він молиться. Для помсти зручна мить.
Один удар, і він злетить на небо.
І ось відплата. Розберем, чи так?
Мій батько гине від руки убивці,
А я його караю тим, що сам
На небо шлю.
Не помста це, скоріше нагорода!
Загинув батько в розквіті гріхів
І душу не полегшив покаянням.
Не знати ще, яка за це розплата,
Та, судячи з усього, нелегка.
Чи помста ж це, коли його убивцю
Я покараю в чисту мить молитви,
Коли готовий він у дальню путь?
Ні.
Чекай, рапіро! Буде інша зустріч,
Коли нап'ється він, чи буде в гніві,
Або у насолодах кровозмісних,
За картами, чи в помислах нечистих
Про інше зло. Тоді його коли,
Щоб він упав, задравши ноги вгору,
До чорта в пекло, чорний від пороків.
Але чекає мати на синочка.
Ще поцарюй. Та це – лише відстрочка.
(Іде геть.)

К о р о л ь
Ширяти в небі думи не дають,
А слів пустих вгорі не визнають.
(Іде геть.)

Сцена четверта

Кімната королеви.
Входять к о р о л е в а і П о л о н і й.

П о л о н і й
Він зараз прийде. Будьте з ним суворі.
Нехай припинить витівки свої.
Скажіть, що ви сьогодні врятували
Його від кари. Я сховаюсь тут.
Крутіше з ним, будь ласка!

Г а м л е т
(за сценою)
Мати! Мати!
К о р о л е в а
Не бійтесь і на мене покладіться.
Вам треба заховатись. Він іде.
Полоній стає за килимом.
Входить Г а м л е т.

Г а м л е т
Ну, матінко, кажіть — у чому справа?

К о р о л е в а
Навіщо, сину, батька скривдив ти?

Г а м л е т
Навіщо батька скривдили ви, мамо?

К о р о л е в а
Ти відповів неввічливо мені.

Г а м л е т
Питаєте мене ви лицемірно.

К о р о л е в а
Що, Гамлете, це значить?
Г а м л е т
Що вам треба?
К о р о л е в а
Ти пам'ятаєш, хто я?

Г а м л е т
Присягнусь:
Ви — королева і дружина дядька;
Але, на жаль, ще й матір ви моя.

К о р о л е в а
Нехай з тобою інші розмовляють.

Г а м л е т
Ні з місця! Сядьте. Я вас не пущу.
Я дзеркало поставлю перед вами,
Де наскрізь ви побачите себе.

К о р о л е в а
Що ти задумав? Він мене заколе!
Рятуйте!
П о л о н і й
(за килимом)
Гей, сторожа! Люди! Гвалт!
Г а м л е т
(вихоплюючи рапіру)
Ах, так? Тут щур?
(протикає килим)
Поб'юся об заклад,
Що заколов.
П о л о н і й
(за килимом)
Убили! Помираю.
(Падає і вмирає.)

К о р о л е в а
Що наробив ти?

Г а м л е т
Там стояв король?
К о р о л е в а
Який жорстокий ти! Яке злодійство!

Г а м л е т
Не більше, ніж убивство короля
І другий шлюб із братом чоловіка.

К о р о л е в а
Убивство короля?

Г а м л е т
Так, леді, так.
(Відкидає килим і знаходить Полонія.)
Прощай, вертлявий і нікчемний блазню!
Тебе я сплутав з тим, хто вище тебе.
Ти бачиш, метушня не до добра.