Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Далось вам моє обличчя, подавіться ви ним!
Ф а л ь с т а ф. Врятуй мене, боже, я вмер би від згаги.

Входить т р а к т и р н и ц я.
А, шанування нашій курочці! Ну що, дізнались, хто обчистив мої кишені?
Т р а к т и р н и ц я. Схаменіться, сер Джоне! Чи тримала б я злодіїв у домі? Я з чоловіком обшукала геть усіх, до останнього служки. У мене вдома не пропадало й волосини.
Ф а л ь с т а ф. Брехня! Бардольф нещодавно голився тут і втратив багато волосин. А я клянусь, що в мене обчистили кишені. Так що ти мовчи, бабо. Нічого корчити святу.
Т р а к т и р н и ц я. Хто, я? Ні! Як ви смієте? Ще ніхто не обзивав мене так в моєму власному будинку.
Ф а л ь с т а ф. Облиш. Я тебе добре знаю.
Т р а к т и р н и ц я. Ні, сер Джоне, ви мене не знаєте. А ось я вас знаю добре. Ви заборгували мені, сер Джоне, і навмисне хочете посваритись зі мною, щоб не платити. Я вам купила дюжину сорочок.
Ф а л ь с т а ф. Із гнилої ряднини для мішків! Я їх віддав булочниці на сита.
Т р а к т и р н и ц я. Ось і неправда. Сорочки з голандського полотна по вісім шилінгів за ярд, щоб мені з місця не зійти. А крім того, ви взяли наборг, наїли у кредит і пропустили окремими порціями на двадцять чотири фунти.
Ф а л ь с т а ф (вказуючи на Бардольфа). Він також прикладався. Хай платить.
Т р а к т и р н и ц я. Та він же бідний, сер Джоне! Що з нього візьмеш?
Ф а л ь с т а ф. Бідний? З таким монетним двором на обличчі? Хто ж тоді багатий? Хай чеканять гроші з його носа і щік. Я нічого не заплачу. Я що, приїжджий? Не можу й заснути в своєму трактирі, щоб не обчистили кишені? У мене вкрали дідівський перстень ціною в сорок марок.
Т р а к т и р н и ц я. Господи Ісусе! Скільки раз я сама чула від принца, що перстень мідний.
Ф а л ь с т а ф. Твій принц – блазень і дармоїд. Будь він тут, я б відлупив його, як собаку, за такі слова.
Входять, маршируючи по-військовому, п р и н ц і П о й с.
Фальстаф іде назустріч принцу, який грає на командирській палиці, як на флейті.
Ну що, друже? Вітер дійсно дме у цей бік? Невже нам усім доведеться марши-рувати?
Б а р д о л ь ф. Так, попарно, як колодникам у Ньюгейтській тюрмі.
Т р а к т и р н и ц я. Мілорде, послухайте…
П р и н ц. Що скажете, містріс Куіклі? Як поживає ваш чоловік? Він мені подобається. Він – чесна людина.
Т р а к т и р н и ц я. Добрий принце, вислухайте мене.
Ф а л ь с т а ф. Плюнь на неї і краще послухай мене.
П р и н ц. Що скажеш, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Вчора ввечері, коли я заснув тут за завісою, у мене обчистили кишені. Це ж злодійське кубло, тут грабують людей.
П р и н ц. Що в тебе пропало, Джеку?
Ф а л ь с т а ф. Ти не повіриш, Гаррі. Три чи чотири сорокафунтові купюри і дідівський перстень з печаткою.
П р и н ц. Ну, це дурниці, йому ціна вісім пенсів.
Т р а к т и р н и ц я. Так і я йому сказала, мілорде. І сказала, що чула це від вашої милості. А він, мілорде, розкричався, став лаяти вас і навіть похвалявся відлупцювати вас.
П р и н ц. Не може бути!
Т р а к т и р н и ц я. Якщо я брешу, то нема в мені ні правди, ні совісті, ні жіночої честі.
Ф а л ь с т а ф. Їх і нема в тобі. Правди у тобі, як у вареному чорносливу, а совісті не більше, ніж у лисиці, яку викурили з нори. Що ж до жіночої честі, то жіночості в тобі не більше, ніж у поліцейському наглядачі. Пішла звідси, халепо!
Т р а к т и р н и ц я. Яка халепа? Яка така халепа?
Ф а л ь с т а ф. Така, що не приведи бог, ось яка.
Т р а к т и р н и ц я. Неправда, я не така, що не приведи бог, я порядна жінка у законному шлюбі. А ось ти, хоч ти і лицар, і дворянин, ти негідник, якщо говориш так про мене!
Ф а л ь с т а ф. А ти, хоч ти і трактирниця, а тварина, якщо весь час сперечаєшся зі мною.
Т р а к т и р н и ц я. Яка така тварина? Яка я тварина?
Ф а л ь с т а ф. Яка тварина? Видра – ось яка.
П р и н ц. Видра? Чому ж видра, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Чому? Тому що вона ні риба, ні м'ясо, – невідомо як за неї взятись.
Т р а к т и р н и ц я. Брешеш! І ти, і всякий інший добре знає, як взятись, негідник!
П р и н ц. Твоя правда, хазяйко. Він плюндрує тебе ні за що, ні про що.
Т р а к т и р н и ц я. Так само, як і вас, мілорде. Він каже, що ви йому заборгу-вали тисячу.
П р и н ц. Ось як! Це я заборгував тобі тисячу фунтів?
Ф а л ь с т а ф. Яку тисячу, Гаррі? Мільйон! Твоя любов варта мільйона, а ти заборгував мені свою любов.
Т р а к т и р н и ц я. Він ще назвав вас блазнем і дармоїдом і похвалявся відлупцювати вас.
Ф а л ь с т а ф. Хіба я це казав, Бардольфе?
Б а р д о л ь ф. Звичайно казали, сер Джоне.
Ф а л ь с т а ф. Ну так, у випадку, коли б принц стверджував, що перстень мідний.
П р и н ц. Я і кажу, що він мідний. Де ж тепер твої погрози?
Ф а л ь с т а ф. Я здійснив би їх, коли б ти був простою людиною, ти знаєш сам. Але в якості принца я тебе боюсь, як левеняти.
П р и н ц. А чому не лева?
Ф а л ь с т а ф. Як лева, я повинен боятися короля. Невже ти думаєш, що я злякаюсь тебе, як твого батька? Хай лусне в мене пояс, якщо я поставлю вас поруч.
П р и н ц. Уявляю собі, як впаде тоді твоє черево тобі на коліна! В твоїй утробі, негіднику, нема місця для вірності і чесності – все зайнято кишками і шлунком. Звинуватити чесну жінку, що вона лазила до тебе в кишені! А що в них було, сучий сину, безсовісний, обжерливий кабане, крім трактирних рахунків, адрес будинків розпусти та жалюгідного льодяника від задишки? Чи, може, я брешу? Але ти, звичайно, стоятимеш на своєму і не зізнаєшся. І не соромно тобі?
Ф а л ь с т а ф. Послухай, Гаррі. Наш прабатько Адам впав у гріх у часи невинності. Що ж робити бідному Джеку Фальстафу у часи скверни? Ти бачиш, на мені більше м'яса, ніж на інших, отже більше і спокус. Так ти, значить, зізнаєшся, що обчистив мої кишені?
П р и н ц. Виходить, що так.
Ф а л ь с т а ф. Трактирнице, я пробачаю тобі. Іди, приготуй сніданок. Люби свого чоловіка, наглядай за слугами і шануй гостей. Ти бачиш, я сприймаю розумні докази. Мир відновлено. Як, ти досі тут? Ні, ні, іди, будь ласка.

Трактирниця іде геть.
Ну, Гаррі, що чути при дворі? Як там поставились до нашого грабежу?
П р и н ц. Ах ти, тушена яловичино! Мені знову довелося бути твоїм ангелом-хранителем. Гроші повернуті.
Ф а л ь с т а ф. Не люблю я, коли повертають гроші: подвійна робота.
П р и н ц. Я помирився з батьком, і можу тепер робити, що забажаю.
Ф а л ь с т а ф. Тоді знаєш що? Спорожни державну казну, а головне, так само безкарно.
Б а р д о л ь ф. Так, будь ласка, мілорде.
П р и н ц. Джеку, я дістав тобі місце в піхоті.
Ф а л ь с т а ф. Краще би в кінноті. Знайди мені, будь ласка, когось в ад'ютанти, хто вміє красти. Молодого, років двадцяти двох, щоб у поході поповнював мої запаси. Добре, що бог послав нам цих заколотників. Вони не роблять зла нікому, крім чесних людей. Я їх схвалюю, молодці.
П р и н ц. Бардольфе!
Б а р д о л ь ф. Що накажете, мілорде?
П р и н ц. Віднеси цього листа моєму братові, принцу Ланкастерському, а оцей – мілорду Вестморленду.
Бардольф виходить.
Ну, Пойнсе, на коней! Нам ще до обіду треба проїхати тридцять миль.
Пойнс виходить.
А ти, Джеку, приходь до мене завтра о другій годині в Темпл-Холл.
Одержиш там призначення і гроші,
Щоб вербувати королю солдат.
Іде війна. До влади Персі рветься.
Комусь із нас загинуть доведеться.
(Іде геть.)

Ф а л ь с т а ф
Сніданок спершу. Головну квартиру
Зробити б я хотів з цього трактиру.
(Іде геть.)

Дія четверта

СЦЕНА 1

Табір заколотників поблизу Шрусбері.
Входять Г о т с п е р, В у с т е р і Д у г л а с.

Г о т с п е р
Я згоден з вами, мій шотландський друже,
Що лестощами правду називають,
А то про вас би я сказати міг,
Що Дугласа ім'я гуляє світом,
Як гроші, що усюди визнають.
Мені огидні лестощі й люб'язність,
Але ніхто, крім вас, в моїй душі
Ще не займав таке почесне місце.
І це я вам на ділі доведу.

Д у г л а с
Ви – втілення хоробрості і честі,
І я нікого в світі не боюсь.

Г о т с п е р
Спасибі.
Входить г і н е ц ь з листами.
Звідкіля оці листи?

Г і н е ц ь
Листи від батька вашого.

Г о т с п е р
Чому ж
Мені він пише, а не приїжджає?

Г і н е ц ь
Він їхати не може, занедужав.

Г о т с п е р
Знайшов коли хворіти! Хто ж тоді
Веде до нас його численне військо?

Г і н е ц ь
Не знаю. Він про це, напевне, пише.

В у с т е р
Скажи мені, чи справді він лежить?

Г і н е ц ь
Днів за чотири до мого від'їзду
Він захворів, а у останній день
Він дуже лікарів занепокоїв.

В у с т е р
Бажав би я, щоб видужав наш час,
Допоки недоречно він хворіє.
Його здоров'я ще ніколи досі
Нам не було потрібне, як тепер.
Г о т с п е р
Хворіти! В той момент, коли хвороба
Для справи – то зараза і загибель!
Він пише – де це місце у листі? –
Щось про раптову внутрішню недугу,
Про те, що попередити не зміг,
Бо не хотів у небезпечній справі
Довіритись паперу і гінцям.
Та нам при наших силах незначних
Усе ж він радить діяти рішуче,
Щоб встановити дослідним шляхом,
Наскільки нам сприяти може доля.
Він пише, що дізнався вже король
Про заколот. Не можна зволікати.
Що будемо робити?

В у с т е р
Невідомо.
Його хвороба – мов параліч нам.

Г о т с п е р
І справді, ніби руки віднялися.
А може, це не так вже і погано?
Неявка графа – не велике зло.
Ми думали ввести відразу в дію
Всі наші сили, кинути у бій
І вирішити гру одним ударом.
Скажіть, чи не безумством би було
Довіритися милості хвилини?
Без бойових резервів про запас
Ми не могли би виправить невдачу.

Д у г л а с
Не суперечу думці про резерв.
Тепер у нас лишається підмога
І прихисток на випадок поразки.

Г о т с п е р
Готове свіже військо й збірний пункт,
Якщо диявол ногу нам підставить.

В у с т е р
Та краще б граф таки прибув сюди,
Лиш єдність – запорука перемоги.
Багато хто, не знаючи причин
Того, що батько твій тепер не з нами,
Подумає, що вірність королю
Або здоровий глузд спинили графа.
Як може нам зашкодити ця думка,
Що здатна друзів відштовхнуть від нас!
Не час плодити сумніви у людях,
Їм відкривати таємниці змови;
Не час і для тверезих міркувань.
Тому відсутність графа недоречно,
Як випадково піднята завіса,
Відкриє необізнаним той факт,
Що впевненості в успіху немає.

Г о т с п е р
Ну, це вже ви заходите далеко.
Відсутність батька тільки додає
Повстанню більше блиску і відваги.
Якщо без нього не лякає нас
Із цілим королівством суперечка,
То безсумнівно, скажуть люди, з графом
Ми все перевернули б шкереберть.
Ні, все в порядку, все іде відмінно.

Д у г л а с
Іде, як тільки можна побажати.
Шотландцям невідоме слово "страх".

Входить с е р Р і ч а р д В е р н о н.
Г о т с п е р
А, Верноне, тобі ми дуже раді!

В е р н о н
Чи тож мої порадують звістки?
Граф Вестморленд і з ним принц Джон ведуть
Сюди супроти вас сім тисяч війська.

Г о т с п е р
Ну що ж, нехай.