Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Що далі?

В е р н о н
Далі те,
Що і король із військом також рушив
І швидко наближається сюди.

Г о т с п е р
Його чекаєм теж. Але скажи,
Де Гаррі, принц Уельський, непосида,
Що віддає постійно перевагу
Компанії затятих пияків?

В е р н о н
Він разом з ними. Я їх в полі бачив
У шоломах розкішних, в блиску лат.
Злетілись, мов орли до водопою,
Виблискуючи золотом кольчуг,
Як воїнство небесне на іконах.
Всі повні сил, неначе місяць травень;
Гарячі, наче сонце серед літа;
Мов кози, бистрі; буйні, як бички.
На принці шолом і блискучий панцир.
Я милувався легкістю, з якою
У панцирі він скочив у сідло
І став коня потроху гарячити
І раптом підіймати на диби.

Г о т с п е р
Облиш. Ти хочеш, щоб від слів твоїх
У мене почалася лихоманка?
Вони ідуть сюди? Нехай, тим краще.
Усі вони приречені. У жертву
Ми принесемо їх богині битв,
І Марсу на вівтар жбурнемо трупи.
Я весь палаю. Сил нема чекати:
Так близько здобич, та іще не наша.
Коня сюди! Мене він понесе
Туди, де в битві буде принц Уельський.
Зіткнуться Гаррі з Гаррі, кінь з конем;
Я певен, ми назад не повернем,
Аж поки хтось із нас не буде вбитий.
О, був би тут Глендавр!

В е р н о н
Якраз про нього
Я чув, як проїжджав крізь графство Вустер.
Не скоро, видно, військо він збере.

Д у г л а с
Оце найгірша із усіх звісток.

В у с т е р
Від неї аж мороз пішов по шкірі.

Г о т с п е р
А чи велике військо короля?

В е р н о н
Та тисяч тридцять.

Г о т с п е р
Хай би навіть сорок.
Немає батька і Глендавра теж,
Та нам серця відважні не бентеж.
До бою військо рветься вже само,
А треба буде вмерти – помремо.

Д у г л а с
Ми будемо хоробрі і уперті.
На рік я заговорений від смерті.

Ідуть геть.

СЦЕНА 2

Дорога у Ковентрі.
За сценою барабани і флейти.
Входять Ф а л ь с т а ф і Б а р д о л ь ф у неповному озброєнні.

Ф а л ь с т а ф. Сходи-но в Ковентрі, Бардольфе, і дістань мені пляшку хереса. Наш загін обійде місто, щоб до ночі потрапити до Сеттон-Колдфілда.
Б а р д о л ь ф. А гроші, капітане?
Ф а л ь с т а ф. Поки що виклади свої. Та скажи лейтенанту Пето, щоб він чекав мене біля міських воріт.
Б а р д о л ь ф. Слухаю, капітане. (Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф (показуючи зі сміхом назад). Хай мене зовуть маринованим оселедцем, якщо я сам не соромлюся своїх солдат. Я обурливо зловживав коро-лівським указом про рекрутський набір. Замість півтораста солдат я набрав триста фунтів. Указ я пред'являв лише синам багатих хуторян, щойно одруженим молодятам або зманіженим боягузам, які цураються барабанного дробу, як чорта, а від пострілу мушкета падають, мов підстрелені качки. Я звертався тільки до цієї кволої породи, і, зрозуміло, всі вони відкупились. Замість них тепер моя рота з усіма рядовими, прапорщиками, капралами і лейтенантами являє собою збіговисько голодранців, подібних до Лазаря на картині, де пси лижуть його рани. Вони ніколи не були солдатами. Це лакеї, яких вигнали за крадіжки, представники молодших гілок роду, позбавлені спадку, збіглі трактирні слуги, зубожілі шинкарі та інші покидьки мирного часу, більш пошарпані, ніж старе полкове знамено. Їх я набрав замість тих, що відкупились. Можна подумати, ніби це повернулись сто п'ятдесят блудних синів, які ще вчора пасли свиней і їли помиї. Дорогою якийсь дурень спитав мене, з яких шибенець познімав я стільки мерців? Світ не бачив таких страховиськ. Не доведи, боже, з'явитися з ними в Ковентрі. Треба його обійти. Крім того, вони не вміють крокувати і так розставляють ноги, ніби на них колодки. Втім, більшість із них, дійсно, набрано у в'язницях. На весь мій загін знайдеться півтори сорочки, і те, що я назвав половиною сорочки, це, власне кажучи, пара серветок, зшитих разом нашвидкуруч, що накидаються на плечі, як безрукавка герольда. Що ж до цілої сорочки, то я вже не пам'ятаю, чи вкрали її на заїжджому дворі у Сент-Олбані, чи-то у товстоносого шинкаря в Дентрі? Ну, та все одно. Білизни повно на будь-якій горожі.

Входять п р и н ц Г е н р і х і В е с т м о р л е н д.
П р и н ц. О, це ти, Джек-дивись-не-лусни! Як справи, перино-з-пуху?
Ф а л ь с т а ф. Боже мій, Гаррі! Звідки ти, навіжений? Який чорт заніс тебе у Йоркшир? Пробачте, мілорде Вестморленде, я вас не помітив. Я думав, що ваша милість давно вже у Шрусбері.
В е с т м о р л е н д. Так, сер Джоне, мені давно пора туди, та й вам також. Але моє військо вже там. Король, майте на увазі, чекає нас усіх. Доведеться крокувати всю ніч.
Ф а л ь с т а ф. Про мене не турбуйтесь. Я пильний, як кіт, що збирається злизати вершки.
П р и н ц. Саме так, злизати вершки. Від їх злизування ти обернувся на грудку масла. Одначе скажи, що за голодранці плентаються там позаду?
Ф а л ь с т а ф. Це мої солдати, Гаррі.
П р и н ц. Я ніколи не бачив такої жалюгідної потолочі.
Ф а л ь с т а ф. Нічого, для списів вони згодяться. Гарматне м'ясо, гарматне м'ясо! Могилу вони заповнять не гірше за інших. Люди як люди, смертні, мій милий, смертні.
В е с т м о р л е н д. Мені здається, сер Джоне, що вони занадто бліді і висна-жені; дуже схожі на жебраків.
Ф а л ь с т а ф. Що стосується бідності, я не знаю, де вони її підхопили. А що до хирлявості, вони нею заразились не від мене.
П р и н ц. Це вже точно, якщо сало в три пальця товщиною не вважати хирля-вістю. Одначе, поспішай. Персі вже виступив.
Ф а л ь с т а ф. Хіба король уже став табором?
В е с т м о р л е н д. Так, сер Джон, як би нам не запізнитись.

Принц Генріх і Вестморленд ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф
Скоріш поїсти квапляться солдати,
А от у бій не варто поспішати.
(Іде геть.)

СЦЕНА 3

Табір заколотників поблизу Шрусбері.
Входять Г о т с п е р, В у с т е р, Д у г л а с, В е р н о н,
офіцери і солдати із знаменами.

Г о т с п е р
Ударимо вночі.
В у с т е р
Не поспішай.
Д у г л а с
Відстрочка їм на користь.
В е р н о н
Я не згоден.
Г о т с п е р
Підкріплень жде король.
В е р н о н
І ми ждемо.
Г о т с п е р
Він впевнений у них, а ми – не дуже.

В у с т е р
Послухай, друже мій, не виступай.
В е р н о н
Хоча б сьогодні бою не зав'язуй.

Д у г л а с
Порада ваша кепська. Тільки страх
Чи обережність вами керували.

В е р н о н
Не треба так зі мною говорити.
Я присягаюсь вам своїм життям:
Для честі я забув про обережність.
Усякий страх відкинув я давно,
Як ви, мілорде, кращий із шотландців.
І завтра ми побачимо в бою,
Хто боягуз.
Д у г л а с
Уже сьогодні.
В е р н о н
Згода.
Г о т с п е р
Сьогодні, я кажу.
В е р н о н
Не розумію,
Чому такі умілі полководці
Не бачать, що потрібно зачекати?
Ще брат свою кінноту не привів
І тільки-но прибув з своєю Вустер.
І люди, й коні ледь живі від втоми.
Завзяття і відвага сплять у них.

Г о т с п е р
Ворожі сили у такому ж стані.
Там стомлені усі від переходу,
А дехто вже із наших відпочив.

В у с т е р
Їх набагато більше. Ради бога,
Не згуртувавши сил, не виступай.

Сурма сповіщає про появу парламентера.
Входить с е р У о л т е р Б л е н т в супроводі
двох офіцерів і солдата з білим прапором.

Б л е н т
Мене послав король, щоб сповістити
Про мирні пропозиції його.
Г о т с п е р
Ми щиро раді, сер Уолтер Блент,
Вітати вас у таборі своєму.
Шкода, що ви не з нами. З давніх пір
Ви заслужили і любов, і шану.
Та навіть друзі докоряють вам,
Що ви сьогодні у ворожих лавах.

Б л е н т
Не доведи господь, щоб я пішов
Із тими, хто, порушивши закони,
Воює із помазанником божим.
Але до справ. Король бажає знати
Причину невдоволення і дій,
Які зламали громадянський мир
І приклад подають усій країні
Зухвалості, безчинства й непокори.
Якщо заслуги ваші не знайшли
У нього відповідної оцінки, –
А він їх дуже високо цінує, –
Він викласти вас просить побажання.
Король негайно їх задовольнить
І обіцяє повністю пробачить
Призвідців і учасників подій.

Г о т с п е р
Король великодушний. Він уміє
В потрібний час давати обіцянки
І добре знає виконання строк.
Він це довів усій моїй родині,
Одержавши корону з наших рук.
В ті дні він був ще юнаком безвусим.
Забутий і самотній, він прибув
На землю батьківщини із вигнання.
Мій батько ждав на березі його
І втікача зустрів привітно й щиро.
Коли ж від нього він почув, що той
Приїхав тільки за законним спадком,
За герцогством Ланкастерським, коли
Почув присяги і побачив сльози,
Повірив батько і пообіцяв
Йому і допомогу, і підтримку.
Як тільки долетіло до вельмож,
Що граф Нортумберленд – його прибічник,
До нього потягнулися усі.
Влаштовували зустрічі й бенкети
В палацах, замках, селах і містах,
Стояли на мостах і на дорогах,
Несли дарунки, в вірності клялися,
Синів до нього слали у пажі.
Тоді, відчувши міць свою і силу,
Він став потроху клятви забувати,
Які він батьку гаряче давав
В тяжкі часи на березі морському.
Спочатку зміни пропонує він
До застарілих правил про податки,
Що буцімто лежать, немов тягар,
На плечах зубожілого народу.
Волає він про утиски й неправду,
Ридає над стражданнями вітчизни
І привертає цим серця людей.
Домігшися облудою і грою,
Чого бажав, зробив наступний крок:
Звелів рубати голови тим людям,
Кому довірив Річард керування,
Пішовши на Ірландію в похід.

Б л е н т
Я не для того тут, щоб все це слухать.

Г о т с п е р
Тепер про головне. Він короля
З престолу скинув і довів до смерті.
Країну він податками обклав.
І на додаток він іще відрікся
Від графа Марча. Адже Мортимер
На королівство має більше право.
А він не хоче викупить його,
Щоб зовсім той захирів у полоні.
Зі мною він повів себе не так,
Як з переможцем. Плутає, хитрує,
До мене засилає шпигунів.
Він дядька грубо вигнав із наради
І батькові у гніві наказав
Покинуть двір; порушив обіцянки,
Насильства за насильствами творив
І тим примусив нас до непокори.
Не виправдав він наших сподівань!

Б л е н т
Все так і повторити королю?

Г о т с п е р
Ні, що ви, Бленте! Треба міркувати.
Ви поки що вертайтеся назад.
Нехай король парламентерам нашим
Повернення безпечне гарантує.
А відповідь і наші побажання
Вам завтра вранці дядько передасть.

Б л е н т
Хай він зустріне милість і прихильність.

Г о т с п е р
Можливо, так і буде.
Б л е н т
Дай-то Бог!
Труби і барабани.
Всі розходяться: Блент зі своїми – в один бік,
Готспер – в інший.

СЦЕНА 4

Йорк. Кімната в палаці архієпіскопа.
Входять а р х і є п і с к о п і с е р М а й к л.

А р х і є п і с к о п
Щасливої дороги.