Шекспір Вільям - Король Лір (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

А ось Том жбурне у них своєю головою. Пішли геть, нікчемні шавки!
Це чорнявка чи білявка
У покоях дзвінко гавка?
Чистокровна ти чи помісь
Уродилася натомість?
Будь ти догом чи хортом,
Не жартує бідний Том.
Кине голову в собаку –
Всі завиють з переляку!
Вйо! Поїхали базарами, ярмарками та святими місцями. Збіднів ти, Томе! Порожній твій ріг для милостині.
Л і р. Суддя, я вимагаю медичного розтину Регани. Дослідіть, що в неї замість серця. Чому воно кам'яне? (До Едгара) Ви, сер, здається, один із моїх лицарів. Але мені не подобається ваш одяг. Ви скажете, що це перське вбрання, та його треба змінити.
К е н т
Лягайте, мій володаре, спочиньте.

Л і р. Не шуміть. Не шуміть. Запніть завісу… Так, добре. Встанемо завтра, вранці повечеряємо. Так. Добре.
Б л а з е н ь. А я ляжу спати опівдні.
Повертається Г л о с т е р.
Г л о с т е р
Іди сюди, мій друже. Де король?

К е н т
Він тут. Та не будіть. Він збожеволів.

Г л о с т е р
Візьми його на руки і винось.
Почув я, що його убити хочуть.
Надворі ноші. Укладіть його
І поспішайте в Дувр. Чекає там
На вас надійний захист і притулок.
Та поспішай. Хвилина дорога.
Інакше всім загрожує загибель.
Тобі на поміч я зібрав людей.

К е н т
Він змучений і спить глибоким сном.
Якби-то він прокинувся здоровим!
Якби до нього повернувся розум!
(До блазня)
А ти поміг би нам його нести.

Г л о с т е р
Ходімо. Обережніше! Скоріше!

Кент, Глостер і блазень виносять Ліра.
Е д г а р
Коли людей великих лихо боре,
Тьмяніє з ними поруч наше горе.
Жахливо буть самотнім у біді,
Бо втіхи не знаходиться тоді.
Але біда з душі буває знята
Присутністю страждаючого брата.
Свої нещастя легше я терплю,
Побачивши, як гірко королю.
Він дочками ображений нечемно,
Я – батьком звинувачений даремно.
Та наклеп я зумію спростувати,
Лиш тільки б короля урятувати.
Тоді в своєму образі з'явись,
А доти, бідний Томе, причаїсь.
(Іде геть.)

Сцена сьома

Кімната в замку Глостера.
Входять г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й,
Р е г а н а, Г о н е р и л ь я, Е д м у н д і слуги.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Вирушайте скоріше до вашого чоловіка. Покажіть йому цього листа. Французьке військо висадилось. – Відшукати зрад-ника Глостера!
Кілька слуг виходять.
Р е г а н а. Повісити його негайно!
Г о н е р и л ь я. Вирвати йому очі!
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й. Віддайте його моєму гніву. – Супроводжуй-те нашу сестру, Едмунде. Краще вам не бачити помсти вашому батькові-зраднику. Порадьте герцогу, до якого ви їдете, поспішно озброїтися. Ми також підготуємось. Підтримуйте з нами швидкий і постійний зв'язок. – Прощавайте, дорога сестро. Прощавайте, графе Глостере.
Входить О с в а л ь д.
Нарешті ти! Дізнався, де король?

О с в а л ь д
Граф Глостер допоміг йому втекти.
З ним три десятка лицарів та дехто
Із графських слуг. Вони його шукали
Всю ніч і з ним зустрілись край воріт.
Уся ватага рушила до Дувра.
Там, за чутками, їх чекають друзі,
А з ними – і значна військова сила.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Подайте швидше коней герцогині!

Г о н е р и л ь я
Прощайте, милий герцоге і сестро.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Прощай, Едмунде.
Гонерилья, Едмунд і Освальд виходять.
Глостера знайти
І привести, як злодія, зв'язавши.
Решта слуг виходить.
Хоч стратити без суду я не можу,
Знайду я спосіб дати волю гніву,
Щоб не було в народі поговору.
А, зраднику!

Частина слуг повертається з Глостером.
Р е г а н а
Підступний лис! Це він!

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
В'яжіть міцніше зрадникові руки!
Г л о с т е р
Мілорде і міледі! Не платіть
Невдячністю за щедрість і гостинність!

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
В'яжіть, я вам кажу!
Слуги в'яжуть Глостера.
Р е г а н а
Не так, не так.
Міцніше! У, безсовісний!

Г л о с т е р
Неправда!
Я маю совість, ну а ви – бездушні.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
В'яжіть до крісла. – Будеш пам'ятати,
Як зраджувати!

Регана смикає Глостера за бороду.
Г л о с т е р
Небо, заступися!
За бороду тягати старика!

Р е г а н а
Старий, але підступний.

Г л о с т е р
Зла міледі!
Волосся, що ти вирвала, засвідчить
Твою вину на божому суді.
Що треба вам? Я вас прийняв гостинно,
А ви, немов розбійники, за це
Калічите господарю обличчя!

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Одержали ви з Франції листа?

Р е г а н а
Ми знаємо усе. Зізнайтесь прямо.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Які зв'язки ви встановили з тими,
Хто проти нас ведуть свої війська?

Р е г а н а
Куди ви діли схибленого Ліра?

Г л о с т е р
Із ворогом не знаюсь я. Листа
Одержав від сторонньої особи.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Словесні викрутаси!

Р е г а н а
Так, брехня!
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Куди ви відрядили короля?

Г л о с т е р
У Дувр.
Р е г а н а
Навіщо в Дувр? А заборона?

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Нехай пояснить нам: навіщо в Дувр?

Г л о с т е р
Я зв'язаний, то можете глумитись.

Р е г а н а
Навіщо в Дувр?
Г л о с т е р
Для того, щоб не бачить,
Як вирвеш ти своїми пазурами
У батька очі; як свинячі ікла
Сестри твоєї лютої почнуть
Його старече тіло шматувати.
Такої бурі, як була учора,
Не витримало б море. Вставши дибки,
Воно хотіло зорі погасити.
А батько ваш один, простоволосий,
В степу блукав у безпросвітній млі
І сльози лив, підсилюючи зливу.
Коли б в таку негоду край воріт
Вовки завили, просячи притулку,
Впустили б їх. А батька не впустили.
Надіюся, що я іще побачу,
Як блискавка уб'є таких дітей.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Побачиш? Ні, цього ти не побачиш!
Тримайте крісло, слуги! Зараз я
Ногами розтопчу ті кляті очі!
(Вириває око у Глостера.)
Г л о с т е р
Хто думає до старості дожити,
На допомогу! Нелюд! Небо! Небо!

Р е г а н а
І друге вирви, першому до пари.

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Ну що, побачиш?

П е р ш и й с л у г а
Зупиніться, сер.
Я вам служу з дитинства, та сьогодні
Моя найбільша послуга у тому,
Щоб вас спинити.

Р е г а н а
Як ти смієш, псе?

П е р ш и й с л у г а
Одумайтесь і ви! Не обійшлось би
Без суперечки, будь ви чоловік!
Що творите?

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Холоп!
(Вихоплює меч.)
П е р ш и й с л у г а
Ну, що ж? Побачим,
Чий буде верх.
(Дістає меч, захищається і ранить
герцога Корнуольського.)
Р е г а н а
(До другого слуги)
Дай меч свій! Бунтувати?
(Вихоплює меч із рук іншого слуги, заходить
за спину першому і заколює його.)
Помри!

П е р ш и й с л у г а
Убили! Графе, ви, на щастя,
Ще око маєте. Погляньте ним,
Як покарав його я!
(Вмирає.)

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Не побачить!
Геть, капосна слизото! Де твій блиск?
(Вириває друге око у Глостера.)

Г л о с т е р
О морок! О пітьма! О мій Едмунде!
Свою любов роздмухай у пожежу
І нелюдам за батька відплати!
Р е г а н а
Не вартий ти того, щоб називати
Його ім'я. Це він розкрив твою
Таємну зраду. Він жаліть не буде.
Він вірний нам.

Г л о с т е р
О, як я помилявся!
Звели підступний наклеп на Едгара!
Хай небеса помилують його.

Р е г а н а
Женіть старого з двору! Носом хай
Шукає шлях до Дувру. – Що з тобою?

Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й
Поранено мене. Дай обіпрусь. –
Сліпого – з двору, мертвого холопа –
На звалище. – Як сильно кров тече!
Як недоречно це. Подай же руку.

Герцог Корнуольський іде геть, підтримуваний Реганою.
Хтось із слуг відв'язує Глостера і виводить його.

Д р у г и й с л у г а
Якщо таку людину обмине
Небесний суд, – нема гріха ні в чому.

Т р е т і й с л у г а
Якщо вона помре своєю смертю,
Жінок не буде, – виродки одні.

Д р у г и й с л у г а
Ходімо за сліпим. Хай бідний Том
Тепер поводирем йому послужить.
Для цього він придатний.

Т р е т і й с л у г а
Принесу
Білків і полотна на рани графу.
Хай зглянеться над ним всесильне небо!

Ідуть геть.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена перша

Степ.
Входить Е д г а р.

Е д г а р
Ні, краще буть зневаженим, ніж в шані
Приховану зневагу відчувати.
Для того, хто упав на дно життя,
Єдиний шлях, що залишився, — вгору.
Всі небезпеки криються вгорі,
А унизу є місце для надії.
О вітре, дми! Ти стер мене у прах,
Мені нема чого тебе боятись.
Одначе, хто там?

Входить с т а р и й, ведучи за руку Г л о с т е р а.
Батько і старий!
Сліпий з поводирем! Мінливий світе!
Нещастя так знецінюють життя,
Що здатні примирити нас зі смертю.

С т а р и й
Мій добрий графе, літ вісімдесят
Живу я і працюю на землі
У вас і батька вашого.

Г л о с т е р
Мій друже,
Мене вже не врятуєш. Ти іди,
Бо сам себе загубиш.

С т а р и й
Як без зору
Знайти вам шлях?

Г л о с т е р
Моя скінчилась путь,
То й очі непотрібні. Я спіткнувся,
Коли ще зрячим був. Бо надмір сил
Беспечними нас робить, а нестатки
Нас наставляють. Бідний мій Едгар
Став жертвою мого сліпого гніву.
Коли б мені дожити, щоб його
Обмацати руками, я б, здається,
Тоді прозрів!
С т а р и й
Хто тут?

Е д г а р
(на бік)
Коли ми стогнем:
"Немає сил терпіти!" – то насправді
Ще сили є, ще може стати гірше.

С т а р и й
Куди ідеш, сіромо?

Г л о с т е р
Це жебрак?
С т а р и й
І божевільний.
Г л о с т е р
Він ще має розум,
Якщо себе годує старцюванням.
Учора в бурю бачив я такого ж.
Подумав я: "Людина мов хробак",
Згадавши сина, хоч тоді ворожим
До нього був. Відтоді я багато
Дізнатись встиг. Боги нам дуже люблять,
Як діти мухам, обривати крила.

Е д г а р
(на бік)
І що тепер? Нелегко блазнювати,
Його страждання бачачи. – Добридень!

Г л о с т е р
Оце і є жебрак той?

С т а р и й
Так, мілорде.
Г л о с т е р
Тоді іди. Дістань мені, будь ласка,
Із одягу що-небудь – одягнути
Оцю істоту голу. Доженеш
Нас по дорозі в Дувр. Я взяти хочу
Його в поводирі.

С т а р и й
Він божевільний.
Г л о с т е р
Безумець – вождь сліпому в наші дні.
Іди, та тільки виконай прохання.

С т а р и й
Я свій святковий одяг дам йому,
Хай дякує.
(Іде геть.)
Г л о с т е р
Гей, голий!

Е д г а р
Том замерз.
(на бік)
Я вже не можу більше прикидатись!

Г л о с т е р
Іди сюди!
Е д г а р
(на бік)
А прикидатись треба.
(голосно)
Хай буде мир твоїм очам кривавим.

Г л о с т е р
Скажи, до Дувра знаєш ти дорогу?

Е д г а р. Усі хвіртки й перелази, усі дороги і стежки. Бідний Том ляканий-переляканий, а до того ж – схиблений. Цур тебе від нечистого, добродію! Аж п'ять чортів сиділо у бідному Томі: Обідікут, дух розпусти; Хобідіданс, князь німоти; Маху, дух злодійства; Модо, дух убивства, і Флібертіджіббет, дух кривляння.