Олександр Мелентійович Волков - Таємниця покинутого замку

— Була червона куля!

— Та ні, начебто метеор!

— Не метеор, він гудів!

Вислухавши всіх, стривожена Кагги-Карр негайно рушила до Страшила. Вона розшукала Правителя в Тронній залі Смарагдового палацу, яка тепер називалася бібліотекою.

Бібліотека була заслугою Страшила. Ще від Еллі він чув, що є таке місце, де зберігають і читають книжки. Страшило виявив трохи книжок у коморі Гудвіна за Тронною залою серед фантастичних птахів, риб, звірів Морської Діви та інших чудовиськ, якими користувався Великий Обманщик під час своїх перевтілень. Кілька книжок знайшлося в будиночку-фургоні Еллі. Звичайно, книжок було недостатньо для справжньої бібліотеки, всі вони помістилися на двох полицях, які Страшило сам прибив цвяхами до стіни.

Ллє тут виручили гноми. Вони притягли сюди свої багатотомні літописи, які заповнили всі полиці в коморі за Тронною залою. Книжки в Чарівній країні виявилися справжніми скарбами.

Мала кількість компенсувалася тією захопленістю, з якою Правитель Смарагдового міста читав.

Найцікавішим серед знайдених скарбів був «Енциклопедичний словник». Там стільки всього написано про речі, які оточують жителів Чарівної країни, і про всяку всячину, в тому числі про такі штуки, яких Страшило ніколи не бачив, наприклад, автобус, маяк, театр.

Правитель годинами займався самоосвітою. Часу він мав удосталь, адже йому не треба було їсти, пити й спати. Саме ці заняття у Великому світі завдають людям чималий клопіт.

Мозок з висівок, змішаних з голками й шпильками, служив своєму господареві вірою і правдою вже багато років. Він підказав йому багато вдалих думок і вчинків, за що піддані дали йому титул Тричі Премудрого.

Відтоді як Тричі Премудрому потрапив до рук «Енциклопедичний словник», розумна голова Страшила зробилася справжньою скарбничкою всіляких знань і він з гордістю називав себе «ен-ци-кло-не-дис-том». Він мав слабкість запам'ятовувати довгі вчені слова і при нагоді вимовляв їх для більшої солідності по складах.

Хто ж, як не Страшило, повинен дати відповідь-пояснення щодо подій такої загадкової ночі?

Вислухавши повідомлення ворони, Страшило дуже розхвилювався й негайно, просто в бібліотеці, вирішив скликати військову Раду. Крім Правителя, до неї входили Довгобородий Солдат Дін Гіор, за воєнного стану фельдмаршал, Вартовий Брами Фарамант, Залізний Рицар Тіл-лі-Віллі, начальник зв'язку Кагги-Карр. На раді був присутній також правитель Фіолетової країни Залізний Дроворуб, котрий тієї пори гостював у свого приятеля.

Тіллі-Віллі, хоч і міг протиснутися всередину приміщення, вважав за краще сидіти на землі біля палацу; головою він сягав прочиненого вікна другого поверху.

Залізному Рицареві сповнилося лише кілька років: по суті, ще дитина. Але дивовижні створіння Чарівної Країни розвиваються набагато швидше. Тому Тіллі-Віллі не поступився б кмітливістю будь-кому з другокласників. У техніці він розбирався не гірше, ніж сам Лестар — видатний майстер Чарівної держави. Малюк Тіллі-Віллі так добре пам'ятав свого творця моряка Чарлі, що постійно сумував за ним. І радий був найменшій пагоді поговорити про моряка: йому ставало легше — ніби він побачився в татусем Чарлі.

Правду кажучи, одноногий моряк, готуючи Тіллі-Віллі до боротьби з чаклункою Арахною, створив чудовисько. Він зробив Залізному Рицареві надзвичайно люту фізіономію, як у божка з острова Куру-Кусу. Проте хоча у велетня й стирчали страшні ікла, а очі були зовсім косими, усміхався він приязно, поглядав зовсім не вороже. Гігант мав добре серце, і його ніхто не боявся.

Він забавляв маленьких дітей, носив їх на плечах, а вони верещали од захвату. Діти любили Тіллі-Віллі і тому не звертали уваги на його величезні білі ікла, як не ввертають уваги на якісь вади у рідних, друзів — у тих, хто дорогий, близький.

Тіллі-Віллі лагідно дивився на членів Ради через розчинене вікно. Найбільше лякала всіх звістка про загибель пташок від одного-єдиного вогненного променя, що безшумно вилітав з продовгуватого ліхтаря. Це був незрозумілий промінь, вони такого не знали.

— З тим, хто володіє такою жахливою зброєю, треба бути дуже і дуже обережним, — сказав Страшило.

— Однак, що ж трапилося? — запитав Дроворуб. — Звідки взялися ці люди?

— Жовтий вогонь реве, — підказала Кагги-Карр.

— Заждіть, заждіть, — замахав руками Правитель. Він розкрив свій улюблений словник. — «Метеор, куля, вогонь, гуркіт, грім…» — читав він слова, гортаючи сторінки.

— Можливо, вони прилетіли випадково, як будиночок.

— Еллі? Їх просто приніс ураган? — висловив припущення Залізний Дроворуб.

— «Ураган, будинок», — читав Страшило далі. Він зазирнув у слова «вулкан» і «землетрус». — Ні, — похитав Страшило головою, — не підходить.

— Слід було б зблизька оглянути цю машину, але обережно, — вголос подумав Вартовий Брами.

— Саме це я і хочу зробити, — поважно сказав Страшило, підходячи до чарівного телевізора, подарованого феєю Стеллою. — Гадаю, цей ящик нам знадобиться зараз найбільше.

Телевізор стояв у Тронній залі на спеціальному столику, а поряд з ним праворуч і ліворуч висіли полиці з книжками.

— Бірелля-турелля, буридакль-фуридакль, край неба палає, трава зеленіє, — промовив Страшило, пригадуючи магічні слова, — ящик, ящик, будь добренький, покажи нам, що відбувається біля замку Гуррікапа.

Екран засвітився. Перед враженими глядачами з'явилися Прибульці достоту такі ж на вигляд, як передавав жайвір. Вони походжали з пихатим виразом і різкими голосами віддавали накази покірно схиленим перед ними людям з приємними рисами обличчя. Присутні в залі хотіли послухати розмову Прибульців, але їхня мова була незрозумілою. Страшило та його друзі помітили на екрані пістряву сітку. Придивившись уважно, вони розгледіли під сіткою темне громаддя а круглими дверима збоку; до них приставлялася довга драбина.

— Як усе ж таки потрапило це громаддя до нашої країни? — поцікавився Фарамант.

— Дайте мені подумати, — попросив Страшило, — і я розв'яжу цю загадку.

Страшило почав думати, від напруження а його голови знову вилізали голки й шпильки. До мудрого Правителя в такі моменти приходила надзвичайна ясність думки. Після довгих роздумів Страшило сказав:

— Незрозумілий предмет не віз, не має коліс. Він не човен, оскільки біля замку Гуррікапа немає річки. Це не метеор. Він літає, але не гуде. Гадаю, що це летючий корабель. На ньому і з'явилися сюди ці дивовижні люди!

— Слава Премудрому Страшилі, клянуся ураганами південних морів! — сказав Тіллі-Віллі зовсім неголосно, але і цього було досить, щоб затремтіли шибки в залах палацу. Ніхто не здивувався, почувши з вуст залізного малюка морську приповідку, незвичну для чарівних країв. Справа в тому, що Тіллі-Віллі ніколи не бачив моря, але він наслухався моряцьких примовок від свого творця моряка ще тоді, коли одноногий Чарлі майстрував чудовисько. Примовки міцно засіли у величезній голові Тіллі-Віллі, і він дуже часто їх вживав.

— Клянуся чаклунами і відьмами! Мачти і вітрила! Вітер і хвилі! Втопи мене під час першого ж шторму! Вбий мене