Олександр Мелентійович Волков - Таємниця покинутого замку

пронеслася тривожна звістка. Гілки здригалися то тут, то там. З дерева на дерево, від гнізда до гнізда переміщалися розтривожені горласті вістуни.

— Вставайте, вставайте! — настійливо будили вони тих, хто ще не прокинувся.

— В наших краях з'явилися невідомі люди! — різними голосами, квапливими і повільними, з пересвистом і щебетанням кричали жайвори-пересмішники. — Ці люди виходять з величезної машини. Вони розмістилися біля старого замку, побудували ящик, з якого дістають воду.

Прибульці так скидалися на одноплемінників Еллі, що птахи спочатку сприйняли їх за людей із-за гір.

— Доброго дня. Ви з Канзасу? — запитували пернаті, але Прибульці мовчали.

Рамерійці взялися за справи з самого ранку. Астрономи встановлювали на пагорбі великий телескоп, ботаніки вивчали рослини, геологи досліджували ґрунт. Всю роботу виконували, звісно, арзаки. Менвіти лише покрикували, наказуючи.

За розпорядженням Баан-Ну робітники-арзаки приступили до ремонту старого будинку. Чарівник Гуррікап спорудив замок в одну мить. Але його чарівне мистецтво витримало багатовікове випробування, і споруда не вимагала великого ремонту. Потрібно було вставити шибки, полагодити дах, місцями перестелити підлогу, профарбувати стіни й стелі.

Пластмасу робили тут же з узятих із собою сумішей — варили їх у чанах. Задовольнялися малим, тим, що було під рукою, — глину, яку додавали до суміші, знайшли біля Кругосвітніх гір, а посуд позичили в Гуррікапа.

Рідку тягучу масу розрівнювали на віконних рамах, і вона застигала, утворюючи бездоганної прозорості шибки з голубуватим, жовтуватим або рожевим відливом. Через ці шибки, приготовлені в котлах-самоварах, із внутрішніх приміщень можна було все бачити, а якщо дивитися ззовні — нічого.

Спеціальні формувальні машини-самоліпники штампували плитки, схожі на червону ребристу черепицю, ними вкривали дахи.

Тинькарі, як і маляри, працювали розпилювачами, які спочатку забивали тріщини, надломи, просвіти спеціальною замазкою. Через деякий час замазка висихала, її покривали сірою фарбою — і тепер не відрізниш від каменю чи уламка скелі. Таким чином, Прибульці хотіли не тільки відремонтувати замок, а й надати йому вигляд, який хоча б чимось нагадував про Рамерію. Там зводилися будинки, формою схожі на уламки скель, з різнокольоровими вікнами.

Арзаки працювали швидко, але наглядачі-менвіти все одно квапили їх.

Ільсор керував складанням вертольотів, частини яких у розібраному вигляді зберігалися на «Діавоні». Невеликий запас пального було привезено з батьківщини, але геологи розраховували добути паливо на Белліорі і вже почали розвідувальні походи. Кілька разів приносили проби, але Ільсор їх забракував.

— Потрібне найвищої якості, — пояснив він геологам.

Насправді ж Ільсор не поспішав прокладати шлях менвітам, знаючи, що привезеного палива надовго не вистачить. Він уже побував на околиці селищ рудокопів та Жуванів і бачив, які сумирні люди мешкають тут.

Ховаючись поміж гіллям, птахи розглядали Прибульців, що поводилися, за їхніми спостереженнями, незбагненно. Одні — високі на зріст, з гордо піднятими головами, владними жестами й гучними голосами, в одязі, розшитому орденами, — повелівали іншими, одягнутими скромно, в просторі зелені комбінезони з грубої матерії на зразок мішковини. Зростом і силою люди в мішкоподібних комбінезонах поступалися тим, що з орденами. В них були добрі очі, і вони здалися птахам зовсім беззахисними.

Пернаті прислухалися до розмов Прибульців, але нічого не розуміли.

«Як вони дивно бурмочуть», — думали птахи. І вони старалися найуважніше розгледіти, що ж то робиться біля занедбаного замку. Їхню увагу привернуло невідоме громаддя, схоже на величезним будинок з круглими вікнами, що просвічувався через сітку-килим. Забувши про обережність, кілька ластівок і кропив'янок підлетіли збоку до самого зорельота й за це поплатилися. Один з рослих Прибульців підняв руку з предметом, схожим на продовгуватий ліхтарик, який птахи бачили серед речей моряка Чарлі. Прибулець натне на кнопку — вирвалося нестерпно яскраве світло, що вмить спалило сміливців. Ластівки не встигли навіть метнутися до своїх жител у печерах гір. А кропив'янки, які краще бігали, ніж літали, спритно кинулися до куща, але страшне світло спалило їх разом з гіллям рослин. З дзьобів прудконогих птахів вирвався лише крик, схожий на звук флейти і на пісню людини. Ту пісню, за яку кропив'янку споконвіку називають органістом.

Крилаті розвідники не знали, що бачать променевий пістолет, але зрозуміли, чого можна чекати від непроханих гостей. Вони вмить сховалися в лісі і більше не показувалися, а спостереження біля замку вели вже з підвищеною обережністю.

Не змовляючись, птахи зібралися на гілках крислатого дуба порадитися, як їм бути. Вирішили негайно скласти донесення і передати його до Смарагдового міста.

«Шановний повелителю Страшило, — повідомляв у донесенні навчений роками папуга Качі. — Сповіщаю про події надзвичайної важливості. Можливо, старість зробила мене надміру обережним, але мені здається, що нам загрожує небезпека ще страшніша, ніж війна з чаклункою Арахною. В нашій країні з'явилися Прибульці і поселилися біля замку Гуррікапа. В них є величезна машина з круглими вікнами, з якої вони виходять. А найголовніше: вони мають ліхтарики, які не світять, а вбивають спалюючи. Вже загинули наші иайсміливіші розвідники — ластівки і кропив'янки. Поміркуй добряче, Правителю. Коли загрожує небезпека, треба щось робити».

Золотий дятел завчив текст донесення й стрімко помчав на північний схід до Смарагдового міста. Він летів Щодуху: в синьому небі, як вогонь, спалахували його золоті пір'їни. Дятел не боявся втоми, він подолав кілька кілометрів, а там слово в слово передасть донесення голубій сойці. Та зі свіжими силами майне на крилах, як на вітрилах, передасть слова мудрого Качі іншій птасі, яка полетить далі.

Заслуги знаменитої Кагги-Карр, яка придумала пташину естафету, були відомі кожному в країні Гуррікапа. Прислухавшись до її поради, солом'яний Страшило дістав мозок від Гудвіна Великого і Жахливого й став Правителем Смарагдового міста: так повелів цей несправжній маг Гудвін, покидаючи Чарівну країну.

За безліч корисних порад Страшило нагородив ворону орденом, яким вона дуже пишалася, вважаючи себе після цього найголовнішим птахом держави — королевою ворон.

Минуло трохи часу, і останній гонець естафети — рогатий жайвір, його так називали за дві видовжені, як вушка, чорні пір'їни, — долетів до брами Смарагдового міста.

ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ

арамант, який стояв біля брами, не встигав видавати зелені окуляри, та й залишалося їх небагато, хоч він і припас декілька кошиків, — стільки було бажаючих потрапити до Смарагдового міста.

Перші звістки про незвичайні події, що сталися в горах, приніс гінець, який працював з Урфіном Джюсом. Потім прилетів жайвір.

І вже дещо пізніше причвалали втомлені Жувани. На той час з'явилися жителі з усіх кінців Чарівної країни. Всіх пройняла тривога.

Жайвір з чорними пушками передав вороні Кагги-Карр повідомлення мудрого Качі.

Жувани з жахом розповіли про гул у горах