Олександр Мелентійович Волков - Таємниця покинутого замку

розкосими очима і страшними іклами, які виднілися в розчиненому вікні; їх здивувала почесна варта вздовж стін зали, вирізьблена явно з дерев'яних стовбурів з гілками, але ходили і розмовляли солдати зовсім як люди.

«Як можуть рухатися, думати, розмовляти ці незвичайні істоти з соломи, дерева і заліза? — думали гості. — Воістину земляни розгадали таємниці, ще недоступні нам, рамерійцям. Воістину Земля — планета чудес…»

Арзаки не знали (мова про це так і не зайшла), що вони перебувають у Чарівній країні і що всіх землян, які живуть за горами, країна Гуррікапа вразила б так само. З неприхованою цікавістю слухали гості Сміливого Лева і не менш сміливу ворону Кагги-Карр, які разом з усіма повсідалися за столом і відважно вступали в загальну розмову.

— Дорогий Ільсоре, — сказав Лев, — добре було б, аби й у вас на Рамерії дружили зі звірами, як у нашій країні.

— Із птахами теж, — побажала Кагги-Карр. — Звичайно, я побувала у Великому світі, але так високо, як полетите ви, мені ще підніматися не доводилось.

ТО БУВ СПРАВДІ ДЕНЬ СЮРПРИЗІВ!

трашило сплеснув долонями, розчинилися парадні двері, ввійшов Дін Гіор. Його золотиста борода після безперервного розчісування блищала, немов шовкова. В руках фельдмаршал тримав срібну тацю, на якій виблискували алмазами ордени, зовсім нові, щойно виготовлені майстрами Мигунами.

— Вважаю своїм обов'язком заявити, — врочисто промовив Страшило, — що Альфред Каннінг та Ільсор виявили дуже цінну і-ні-ці-а-ти-ву. І ми просто повинні нагородити кожного з них орденом, який так і називається: «За ініціативу!».

Присутні перезирнулися, висловлюючи захоплення: давно вже Страшило не вимовляв таких мудрованих слів. Страшило прикріпив нагороди. А перед гостями постав Джюс з пугачем на плечах і з великою срібною тацею — знаменитий городник, як відрекомендував його Страшило. Зрештою, Урфіна арзаки не раз бачили, коли він поспішав до кухні замку Гуррікапа. Потім почули про переполох з крадіжкою смарагдів. Відібрані в Баан-Ну коштовності виблискували на таці. Пугач брав смарагд за смарагдом з таці й передавав городнику. Джюс, сповнений гордістю, дарував зелені переливчасті камені арзакам.

— Глядіть, більше не піддавайтесь владі менвітів, — примовляв він.

Усе це було дуже врочисто, арзаки розгубилися від таких почестей. І водночас їх охопила нестримна радість. Вони привезуть на Рамерію могутній засіб боротьби, їхні одноплемінники звільняться від рабства.

Звичайно, на шляху до цього ще багато перепон. І насамперед, як пояснити своє повернення на Рамерію?

Найкращий варіант, коли після пробудження менвіти виявляться в полоні чудесної води. Тоді в польоті їм можна навіяти будь-яку історію, в яку вони повірять.

Якщо ж з навіюванням не вийде, нічого не вдієш, доведеться арзакам посадити «Діавону» в Рамерійській пустелі і самим розчинитись серед одноплемінників, перш ніж натрапить на їхній слід менвітська поліція.

Час відльоту настав. Провести інопланетян до Ранавіра прийшли всі герої нашої оповіді.

Прощання з арзаками, як і всяке прощання, було сумне. Смішними й недоречними виглядали б тут обіцянки писати одне одному.

Можливо, коли-небудь залишений Ільсором передавач оживе і прийме привіт з далекої Рамерії. Можливо… А поки що залишалося чекати.

Друзі попрощалися так, як прощаються навіки.

Сховавшись у безпечному місці, проводжаючі спостерігали, як у снопах полум'я «Діавопа» здригнулася, піднялася, немов гігантське чудовисько, спочатку повільно, потім дедалі швидше, і ось, на мить ще раз мигнувши, щезла зовсім, залишивши по собі клуби жовтого диму.

Енні, Тім, Альфред щасливо повернулися додому; їх доставив, як завше, дракон Ойххо.

І полинув час — секунди, хвилини, години…

Гостям з Великого світу часто снилася Чарівна країна, її незвичайні мешканці. Наяву ж їхні погляди часто спрямовувалися в бік Кругосвітніх гір.

Ясними зимовими вечорами й літніми ночами вони часто, не змовляючись один з одним, виходили з будинків і дивилися в темне небо, де поблизу сузір'я Оріон мерехтіла холодним голубим світлом планета Рамерія. І тоді вони думали про людей з небесними обличчями, які стали їм такими близькими…

Примітка

1

Див. казку «Семеро підземних королів».